Мне подарили

Сообщества

16:06 19.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка

Світлина від Цинічний Бандера.

Метки: Посмішка
10:36 19.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Анекдоти від бійців АТО

Весна 2017, зустрічаються ведмідь, волк та лиса й ведуть розмову про те, як зиму пережили.

Лиса худа, побита, каже: "Спочатку все було добре, найнялася стерегти у курятнику курей, по одній крала та їла. А потім прийшла ревізія, курей перерахували і так мене за нестачу били, що ледь ноги унесла"

Вовк теж побитий та худий, жаліється: "Підрядився у вівчарні овець стерегти, жер по одній, а потім ревізія прийшла, худобу перерахували, мене побили — радий, що живий залишився".

А ведмідь сидить веселий, гладкий, каже: "А біля мого барлогу "Новороси" блокпост встановили, то я ними усю зиму харчувався".

— Мішка, а як же ти не попався?

— Та це ж новороси, хто їх рахує??

***

Кум куму каже:

— Чуєш, а ти знав, що в тебе зять під..с ?

-Та ні, ополченец.

— Тю, так це одне і теж саме!

Метки: АТО, анекдоти
16:06 18.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цікавий факт про Одесу та Одещину: "Пригоди Електроніка" майже повністю знімалися в Одесі

Одеса була головним знімальним майданчиком радянського дитячого фільму

Один з найпопулярніших дитячих художніх фільмів радянського кіно "Пригоди Електроніка" майже повністю знімався в Одесі.

Втечу Електроніка знімали на узбережжі Куяльницького лиману і селища Котовського.

Епізод медичного обстеження перед матчем "Інтеграл" і "Альбатроса" — в Палаці Спорту.

Сироїжкін тікає від Гусєва біля Політеху, його мопед ламається на мосту Коцебу.

Сам головний герой жив в Одесі на Канатній, 29.

Метки: Цікавий факт про Одесу, "Пригоди Електроніка"
10:36 18.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Яку вишиту сорочку можна назвати "вишиванкою"?

Яку вишиту сорочку можна назвати «вишиванкою»?
11 листопада 2016 12:55

21 жовтня 2016 року в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Традиційна культура України ХХІ століття як складова культурної політики: сучасний стан, загрози, перспективи». З темою «Вишиванка в контексті моди ХХ — початку ХХІ століття» виступив Мирослав Мельник, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри художнього текстилю і моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М.Бойчука.

"Коли я готувався до цієї доповіді і повідомив на кафедрі, що розповідатиму про вишиванку, мені сказали, що ні в якому разі не можна називати вишиту сорочку «вишиванкою», що це дуже грубе порушення, що можна вживати лише позначення «вишита сорочка».

Тому я одразу попереджаю, що йтиметься про масову сучасну культуру, а не традиційну. Я говоритиму про інтерпретації (імітації) вишитих речей у моді ХХ — початку ХХІ століть.

Термін «вишиванка» виносить традиції на рівень сучасності. За статистикою Google Analytics, запитів «вишита сорочка» майже в 20 разів менше, ніж запитів «вишиванка». До мене як блогера, який вже 5 років веде фешн-блог modoslav.blogspot.com, люди заходять саме за запитом «вишиванка», і я зумисно в публікаціях прописую «вишиванка» для того, щоб люди зайшли, знайшли відповідну інформацію і далі її поширили.

Мирослав Мельник

Мирослав Мельник

Велика проблема культури взагалі і традиційної зокрема, що вона існує дещо відсторонено від простих людей, намагається щось їм зверху насадити, а ніхто не думає про те, як зробити для людей щось настільки цікавим, щоб людина сама цього захотіла. В більшості випадків діячі від культури бідкаються на відсутність замовлення (колись було партійне, державне) і вимагають фінансування. У цьому плані мода (а ця сфера є повністю комерційною) одразу відчуває, що в нас у тренді, на що у людей є попит — одразу це підхоплює, перекручує і експлуатує по максимуму.

Термін «вишиванка» виник давно. Наприклад, ще у 90-ті роки у Києві виходили модні брошури «Вишиванка». Як бачимо, тут моделі далекі від традиційних сорочок, але для їх оздоблення використовується вишивка.

Вишиванка, 90-ті роки

Вишиванки

Питання надмірної ідентифікації національного стилю з вишиванкою у нас часто доходить до так званого «вишиватництва» і кітчу. Для мене це загрозливі моменти, які прості люди сприймають нормально. Нам, науковцям, треба якось реагувати, пояснювати, вести просвітницьку роботу, тому що вишиванки одягаються і на пам'ятники Леніна і на котів-собак.

Вишиванка

Вишиванку як модний об'єкт журнали і ательє пропонували ще на початку ХХ століття. На фото 1911 року бачимо, що у сукні присутні певні елементи вишиванки. Тоді такі речі сприймалися як екзотика — в моді були етно-мотиви дуже різних країн: східні прозорі шаровари, шовкові кімоно — все це для європейців не мало етнонаціонального ціннісного навантаження.

Сукня з вишивкою

В 30-40 роках також друкувалося багато вишиванок в модних журналах, пов'язувалося це із актуалізацією національних тенденцій в Європі перед Другою світовою війною. Модні журнали виходили з викрійками, схемами вишивок. Ці вишиванки називалися десь російськими, а десь румунськими. Але, що цікаво, вишиванка в цих журналах позиціонувалася як селянська блуза. І до сьогоднішнього дня ця культура — це сільська культура все-таки. І тому, можливо, вона не була настільки популярною в моді — село вважалося менш розвиненим, ніж місто, хоча насправді часто можна сказати навпаки.

Вишиванка

В радянському союзі вишиті речі — особлива тема, тому що, починаючи з приходу більшовиків, націоналізм жорстко засуджувався, але практично все радянське художнє моделювання було побудоване на пропагуванні народних традицій. Соціалістичну моду хотіли побудувати на елементах традиційних костюмів республік, протиставляючи таким чином її західній моді.

Спалах популярності вишиванок відбувся наприкінці 50-х — початку 60-х років, коли при владі був Хрущов.

Хрущов у вишиванці

Хрущов у вишиванці

У 60-ті вишиванки можна пов'язати з культурою хіппі. Тоді вишита блуза стала символом свободи від канонів, від диктату моди. Це була антимода швидше, ніж мода – свобода від диктату журналів і подіумів.

Вишиванка

1960-ті роки

70-ті роки — це період етно. Вишиванок у журналах друкувалося дуже багато. В 1969 році був започаткований український глянцевий модний журнал «Краса і мода». До 90-х років практично в кожному його номері виходив матеріал про народні традиції.

Краса і мода

Краса і мода

Краса і мода

Мені випало навчатися вже на період перебудови і народні традиції сприймалися, зокрема, студентами-модельєрами, як: о боже, знову за національними мотивами щось робити!? Тобто це було обов'язково-примусово і на всіх конкурсах перемагав одяг для вагітних і одяг за національними мотивами. Це були теми, які додавали балів. Такою нав'язливістю відбили позитивне сприйняття вишитого одягу. Дуже добре прозвучало в одній дисертації 2015 року, що нам треба не стільки відкрити, скільки перевідкрити, переосмислити наші традиції, які нам насаджувалися згори.

Вишитим речам радянського періоду в науковій літературі давали дуже різну оцінку вже за часів незалежності, але насправді, якщо зараз подивитися «незамуленим оком», то видно, що модельєри республіканських будинків моделей були професіоналами і створювали дуже гармонійні речі. Сьогодні можна навіть позаздрити тому, як розвивалося радянське художнє моделювання на основі вишитих речей.

Вишиванки от-кутюр

Вишиванки от-кутюр


А.Матісс "Румунська блуза"

А.Матісс «Румунська блуза» (1940)

А на рівні високої моди в 1976 році французький кутюр’є Ів Сен-Лоран показав вишиванки Haute Couture. У різних джерелах їх називали по-різному: то «Казак», то «Російські балети». Там були російські мотиви і росіяни позиціонувала це як суто російську колекцію. Хоча, найімовірніше, сен-лоранівські колекції були інспіровані живописом Матісса, зокрема його картиною «Румунська блуза». І до сьогоднішнього дня вишиванка — це «румунська блуза». Саме таких запитів англійською набагато більше в інтернеті, це значно популярніша й конкретніша назва, ніж, скажімо, «українська сорочка» чи «вишита сорочка». Тому якщо говорити про національну самоідентифікацію, то вишиванка дуже ковзкий грунт, бо це елемент, який присутній в багатьох слов'янських культурах. Важко провести межу, чим відрізняється українська вишиванка від сорочок сусідніх народів. В самій Україні кожен регіон має свою специфіку і теж немає чітких орієнтирів.

Коли останнього разу я був на лекції Оксани Косміної, то запитав, чи є суто українські техніки або орнаменти, які ми можемо назвати суто українськими? Вона відповіла, що нема.

Спалах моди на вишиванки у нас стався два рази в 21 столітті, і цей спалах пов'язаний з трагічними революційними подіями в Україні. Перший раз після 2004 року на світових подіумах з'явилися вишиванки. Вони були в колекціях Жан-Поля Готьє, Гуччі. Джон Гальяно у 2008 році зробив колекцію повністю присвячену Україні під девізом «заморожені наречені». Це стилізація, далека від традиції, але це українська колекція Джона Гальяно.

Заморожені наречені

В Україні на хвилі патріотизму з'явилося безліч дизайнерських варіантів вишиванок, вони користуються попитом до сьогоднішнього дня, хоча пік на запит «вишиванка» припадає на 2015 рік. До осені 2016 року запит «вишиванка» знизився більше, як у два рази, тобто тренд вже йде на спадання.

Оксана Караванська взагалі придумала такий напрямок діяльності як «вишиванка кутюр». Вона каже, що це буде її унікальне українське ноухау.

Вишиванки від Оксани Караванської

Вишиванки від Оксани Караванської

На рівні Українського тижня моди зробили конкурс «Вишиванка для Мадонни», під час якого пропонували різні варіанти вишиванок для показу.

"Вишиванка для Мадонни" (праворуч)

«Вишиванка для Мадонни» (праворуч)

А феномен 2015—2016 років — це вишиванки Віти Кін, які стали абсолютним світовим трендом, вони з'явилися у всіх глянцях.

Вишиванки-літаки

Вишиванки Віти Кін

Я пишу в блозі про вишиванки і найчастіше в мене зустрічається запит «вишиванка від Роксолани Богуцької», який за 3 роки набрав 15 тисяч переглядів. Але як тільки бренд Valentino зробив колекцію з вишиванками, на запит «вишиванка Valentino» в мій блог «прийшло» 25 тисяч читачів за тиждень. Тобто, потреба в якісних дизайнерських інтерпретаціях вишиванок величезна і цю тему варто розвивати.

І ось останній тренд — це тату у вигляді вишивок. На сьогоднішній день хочемо-не хочемо, сприймаємо-не сприймаємо, але татуювання це те, на що є попит, за що платять гроші.

Татуювання

А ось варіант найбільш цікавої, на мій погляд, новітньої трансформації вишиванки — це Ксенія Шнайдер, яка збільшила орнаментальні мотиви до піксельного розміру:

Шнайдер

Вишиванки Ксенії Шнайдер

Замість висновку до цієї живої доповіді пропоную науковцям і всім обуреним некоректною експлуатацією традицій вести просвітницьку діяльність: нам потрібно пояснювати, що таке вишиванка, де вона може бути і як вона не може бути застосована. Також нам потрібна чіткість в тому, як цю вишиванку популяризувати.

Насправді, в темі традицій має місце навіть інформаційне перенасичення. Я буквально позавчора завантажив 25 повноцінних книжок в pdf форматі по українській вишивці. Але опрацювати всю цю інформацію важко, як і визначити, що там правда, а що неправда, і як це все можна використовувати в моді. Тому питання для подальших розвідок, досліджень та обговорень — це етичне використання традиційного в моді і його подача так, щоб це було актуально для сучасників.

Розшифрувала запис Катерина Качур, НЦНК «Музей Івана Гончара»
Редагував Мирослав Мельник

Джерело: honchar.org.ua

Метки: вишиванка
10:13 16.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Пісню "Два кольори" у радянські часи називали тюремною

Цього року пісні Олександра Білаша "Два кольори" виповнюється 53 роки. У радянські часи її не хотіли записувати на радіо, бо вбачили у ній тюремні мотиви.

Про це кореспонденту Gazeta.ua розповів оперний співак Анатолій Мокренко. Він був одним із перших виконавців цієї композиції.

"Виконував першим 30 пісень Олександра Білаша. Мені він довірив і "Два кольори". Якось зранку подзвонив і терміново попросив заїхати. За півгодини вже був у нього. Білаш сів за рояль і почав співати. Я був вражений. Зразу ж сказав: "Саша, хочу її виконати". Першим ділом вирішили записати пісню на радіо, щоб її почуло якомога більше людей. Та для цього треба було отримати дозвіл художньої ради. Коли з Білашем виконала її перед комісією, композитор Всеволод Рибальченко сказав: "Пісня гарна, але є кілька неприйнятних моментів. От ви співаєте: "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому". Чого він нічого не везе? Бо із в’язниці вийшов? Про тюрму на радіо ніхто співати не буде", — сказав Анатолій Мокренко.

"Дозволу так і не отримали. Самовільно почали виконувати її на концертах. Людям пісня зразу ж полюбилася. На радіо записали її за кілька місяців", — додав він.

http://www.uarp.org/news/1486386127

Метки: пісня "Два кольори"
10:55 15.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

П’ятнадцятого лютого — свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор".

Стрітення

П’ятнадцятого лютого – свято Стрітення, в народі “Стрічання”, “Громиця”, “Зимобор”. Стрітення – одне з найбільших християнських свят. Відзначають його і пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-вий день після Його народження. Урочисто відзначати свято почали з кінця V століття. Зараз свято відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.
– Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.

На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба.

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, – весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.

При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше – Зима. “…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!” – каже Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” про зустріч літа з зимою.

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”. Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”.

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.

Народні прикмети

  • Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.
  • Вітер – погана ознака.
  • Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
  • Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!
  • Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!
  • Коли на Громицю півень нап’ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці.
  • День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла.
  • Якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною.
  • Якщо в цей день сніжок – весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою.
  • Передбачити погоду могла і курка: якщо нап’ється біля порогу води – весна буде теплою і ранньою.
  • Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима.
  • Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи.
  • На Стрітення із стріх капає – бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає – весна буде рання, суха.
  • Цього дня відлига – на ранню й теплу весну, сніг – на дощову, тривалу, а коли хуга – весна буде пізня й холодна.
  • Якщо в цей день не видно сонечка – чекай суворих морозів.
  • Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев.
  • Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
  • Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози).
  • На дахах довгі бурульки – стільки ще випаде снігу.
  • Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень – зернові будуть середні, а увечері – недорід.
  • Якщо на деревах іній – вродять добре гречка і бульба.
  • Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
  • Як на Стрітення дорогу перемітає, то корм відлітає.
  • Якщо у цей день хуртовина дорогу перемете – весна буде пізня й холодна.
  • Якщо на Стрітення сонце визирає з-поза хмар, то весна не забариться, а якщо цього дня не буде видно сонця, то 24 лютого вдарять морози.
  • Якщо 15 лютого випав сніг – на дощову й холодну весну.
  • Як на Громницю з дахів тече, то довгою буде зима.
  • Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
  • Як сонце ясне на Громницю буде, то снігу випаде більше, ніж перед тим.
  • Якщо на Стрітення півень води нап’ється на порозі, то на Явдохи (14 березня) віл нап’ється на дорозі.

Джерело: Українські традиції

Метки: традиції і свята, прикмети, Стрітення
08:14 14.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Чому я не люблю "Валентина"?

Автор БОРИВІТЕР
Чому я не люблю Валентина?
Чому я не люблю Валентина?
Вчергове кардіофілія накрила рідне місто. Складається враження, що ми живемо у вивернутому капіталістичними нутрощами СРСР. Похмурі обличчя парубків, що купляють листівки-валентинки з нагоди надцятої річниці Гендерної революції і очікувально-загадкові посмішки дівчат. Ну просто тобі прелюдія до 8 березня!
Невже для того, щоб подарувати коханій квіти, треба чекати на Валентина?! А може він ще й свічку потримає? Чому 14 лютого з дня, коли ти міг написати зізнання в коханні дівчинці, яка подобається, перетворилося на ярмарок?
DeathAmur
А як же просто погуляти по рипучому снігові?
Де зігрівання замерзлих рук поцілунками?
Врешті де традиційні жінки й чоловіки?
Якщо зараз в моді органічні продукти і одяг із натуральних матеріалів – де ж мода на натуральних людей?
Де жінки, з якими є про що поговорити, окрім шоппінгу та серіалів? Де коханки, які цінують пристрасть поцілунку, а не товщину гаманця? Де справжні, а не намальовані очі? Коса до пояса, що пахне м'ятою та любистком?
Де чоловіки, які не дискутують про те курва їхня дівчина чи ні, а відразу б'ють у пику? Де дон-жуани, що вміють розказати коханим, які вони чарівні й привабливі? Де авантюристи, які зірвуть квітку з найвищої скелі тільки тому, що саме такої варта його ЖІНКА!?
Де в біса романтика? Не рожеві соплі й бантики. РОМАНТИКА, питаю вас, де? Дуелі й рандеву? Втечі і поцілунки при місячному сяйві? Не "перепихон" після третьої, а любощі. Де вони поділися?
В Україні традиційно довго існувала ситуація, коли чоловіки козакували, а жінки натомість тягли господарського воза. Саме тому, ми ще не згинули як нація. Бо жінки звикли, що розраховувати на чоловіків – собі дорожче. А наша країна звикла, що чекати допомоги від правителя – значить згинути від голоду або від сорому.
Чому ж така нешанована позиція стосовно сильної статі? Тому, що досить часто роль чоловіка зводилась до носія спадкового матеріалу. Так було в часи, коли справжні чоловіки боролись за свою сім'ю, місто чи село, державу, націю. А ті, що так собі – ховалися по закутках. Щоб потім увечері нидіти біля жінок, які не дочекались· тих, хто свою чоловічу роль грав по правилах. Тому ми з кожним поколінням стаємо все більш жалюгідними. Слава Богу, генетична пам'ять нації передається в основному по жіночій лінії. Це в поєднанні з тими козаками по духу, які ще лишились, дозволяє сподіватись, що ми ще не фінішуємо в етноісторичних перегонах.
Проте сила наших жінок вдарила й по них самих. Наші богині шукають Зевсів, а тримають біля себе Адонісів. При чому самі ж їх у підсумку і знищують. Наприклад на Кавказі чи взагалі на Сході — жінки (справжні, а не повії, за яких часто приймають наших співгромадянок, які там опиняються) надзвичайно шановані персони, але це повага взаємна. Хто хоч раз був на Сході, ще довго в душі заздритиме їхнім чоловікам.· Але жіноча сила у її слабкості. "Крапля камінь точить", — як казали горді ромеї. А вони розумілися в жінках і коханні.
Кожен сильний у своїй стихії. Не треба робити з жінки молотобійця 6-го розрядку, а з чоловіка — гей-дизайнера.
Коли мені кажуть "гендер", то рука мимоволі шукає пляшку спирту для дезинфекції.
Коли треба було відволікти увагу людства від соціальних, національних та екологічних проблем, Безособова Диктатура вигадала гендер.
Як підсумок, маємо культ споживчої сексуалізації. Замість сакралізувати любов — як тактильну й душевну містерію двох закоханих, мас-культура перетворює людей на флеш-карти глобального медіа-комунікатора.
Ми всі граємо в ролі. Чоловіків, жінок, націй, держав... Нам страшно заплакати, коли боляче. Засміятися — там де смішно. Спочатку ми вивчаємо тренди і кон'юнктуру.
Людство стало занадто раціональним.
Нафіга ви малюєте амурчиків, якщо ви в них не вірите?
А якщо вірите – чого ходите до церкви?
Якщо Валентин для Вас – один зі святих Соборної апостольскої церкви – сходіть краще до храму та помоліться за мир у світі і зцілення хворих на планеті.
А якщо ні – купіть пляшку "Артемівського" (якщо звичайно нема "Нового світу") – і пропадіть на увесь день у ложі кохання.
Бо врешті кохання – це не те свято, на яке треба продавати квитки...
Фото travelaloneru.com
http://narodua.com/kolonky/boryviter-kolonka/chomu-ja-ne-ljublju-valentyna.html
Метки: не люблю День Святого Валентина
18:35 13.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Лев Перфілов-"король ролі другого плану" .

13 лютого 1933 р. народився Лев Перфілов, український актор; знявся в 120 фільмах; «король ролі другого плану» грав дрібних паскудників та великих негідників. Його хриплуватий тембр голосу запам’ятався глядачам.
Навчався Лев Перфілов у Щепці, був наймолодшим. Одружився з однокурсницею, став батьком донечок-близнят. Кохання існувало, поки бідність їх колисала, а як тільки у дружини кар’єра пішла вгору, гроші завелися – кохання здимило.
Тому у 1956 р. Лев Перфілов здобув диплом і поїхав до Києва, де жила його мама; став актором Театру-студії кіноактора. На вулицях Києва актор познайомився з другою дружиною, Валентиною. Познайомився і на наступний день посватався. І все пішло добре: один за одним народилося троє синів. Його багато знімали. Він зіграв князя в драмі «Захар Беркут» Леоніда Осики; знявся у «Олесі» режисера Бориса Івченка; зіграв роль Дяка в фільмі «Гуси-лебеді летять», мудрого дядька Лева в фільмі «Лісова пісня»… «Кін-дза-дза», «Пригоди Електроніка», «Зелений фургон», «Місце зустрічі змінити не можна».
Та світла смуга закінчилася: Перфілов залишив родину й дуже страждав від самотності. Чорнобилець, інвалід другої групи, ліквідатор наслідків аварії, актор мотався в страшну зону дуже часто. Виступав перед солдатиками, розповідав про свої кіношні пригоди.
А на київському телеграфі його зігріла поглядом молоденька учениця-телеграфістка Віра. Йому 51, їй – 25, різниця – 26 років! Так уміє оточення рахувати чужі роки та гроші! «Развідьонка з сином ухопилася за старого актора!». А вони були поряд: Віра залишила роботу, стала домогосподаркою, їздила на всі зйомки за коханим. Розписалися вони через дев’ять років, коли треба було оформляти закордонні паспорти. Сімнадцять років тепла й ніжності подарувала їм доля.
Лев Перфілов помер 24 січня 2000 р. від важкої хвороби легень. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7306

Метки: видатні люди, Лев Перфілов
17:26 12.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Чому від сала не можна погладшати: Поради дієтолога

Дієтолог Галина Незговорова розвіяла міф про калорійність сала.
Похожее изображение
Сало — справжній український делікатес для гурманів. Багато хто нарікає на його калорійність, проте одиниці знають про його цінність для організму людини. Постійний експерт програми Сніданок з 1+1 Галина Незговорова розповіла про харчові властивості та користь сала.
Сало в п'ять разів перевищує вершкове масло за показниками поживної цінності. Воно легко засвоюється і містить архідонову кислоту, що сприяє хорошому функціонуванню кісткової та м'язової системи, синтезу гормонів. Більше того, жиророзчинні вітаміни А, D, E разом з мікроелементом Селеном стабілізують нормальний обмін речовин та укріплюють імунну систему.
Серед інших корисних властивостей:
— покращує роботу нервової та серцево-судинної системи;
— сприяє виведенню токсичних речовин та радіонуклідів;
— має жовчогінну та імуностимулюючу дію.
Сало вживають у солоному, копченому та смаженому вигляді, проте найкориснішим є свіже сало. Воно чудово поєднується з овочами, зеленню, салатом на рослинній олії та цільнозерновим хлібом.
Існує міф, що люди гладшають саме від сала, проте це брехня. Погладшати можна від надмірного споживання будь-якого продукту.
Сало забезпечує тривале насичення організму, адже його калорійність 800 ккал/100г. Саме тому найкраще з'їсти 20-40г сала у першій половині дня. Дітям його можна вживати з 4 років.
Канапка з салом набагато корисніша, аніж бутерброд із найдорожчою ковбасою.
Сало можна зберігати у холодильнику до 2 тижнів, у морозильній камері — 3 місяці. Поява жовтого кольору та неприємного запаху — перші ознаки псування продукту. Тоді продукт необхідно викинути.
Лікарі не рекомендують вживати сало при запальних процесах печінки, жовчного міхура, підшлункової залози та за наявності ожиріння й атеросклерозу.
Збагачуйте свій щоденний раціон корисними продуктами, аби згодом не витрачатися на аптеки.
http://1plus1.ua/snidanok-z-1-1/novyny/comu-vid-sala-ne-mozna-pogladsati-poradi-dietologa
Метки: сало, корисні поради
10:25 11.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Хто ж оплатив пам’ятник?

– Мільйонери, мільярдери – добра від них, як від холери! Їх же усі проклинають і на тому світі не згадають! – бурчить моя Хомівна.
– Сонечко моє, ну, що ти хочеш від зайд-мародерів? Чи ж ці комсомольчики хоч копійчину чесно заробили? Чесні гроші мільйонерів навіть комуністів пережили.
– І де ти бачила чесні гроші? Все натирене, із шлунків голодних вкрадене…
– Ні, не згодна. Наприклад, був колись натуральний якісний цукор (не теперішня бурда-суміш); були чесні цукрозаводчики.
– А й правда, Симиренки, Терещенки, Яхненки? Дійсно, багато добра зробили для України.
– Харитоненків забула?
– А що Харитоненки? – не вгавала Хомівна.
– Як що? Солодкі кошти цих мільйонерів знають сьогодні усі. Наприклад, пам’ятник Богдану Хмельницькому. Павло Іванович Харитоненко оплатив спорудження пам’ятника Богданові в Києві. Саме на його кошти у 1879 році скульптор Пій Веліонський відлив у Петербурзі на заводі Берда статую гетьмана, а його колега Артемій Обер — відлив коня. У 1880 р. було відлито з бронзи центральну частину монумента.
Скульптор Михайло Микешин позичив гроші і оплатив перевіз до Києва. Привіз і – пам’ятник ще рік був «під домашнім арештом» у підвалі Старокиївської поліцмейстерської дільниці (бач, Богдан, який за життя скуштував турецької та польської в’язниці, побував і в російській).
Нарешті міська дума виділила кошти на спорудження пам’ятника. І знову колізія: Микешин мріяв поставити монумент біля Софії, де кияни вітали переможне військо гетьмана Богдана, але священики обурилися: як можна зводити ідолище навпроти святопрестольної Софії?
Запропонували цей монумент установити на Бессарабці (там, де сьогодні знаходиться будівля ринку). Оскільки площа не мала назви, її нарекли площею Богдана Хмельницького. Та батьки міста заборонили це, бо тоді Хмельницький буде вказувати булавою на… популярний у Києві трактир купця Лаврухина. Володарі веселого закладу виявилися «патріотами»: вони обурилися (а даремно відмовилися від реклами !).
Аргументи гаманців Терещенків, Симиренка, Ханенка, Харитоненка переконали церковників. І ще три роки встановлювали пам’ятник на гранітному постаменті (архітектор В. М. Ніколаєв). На вимогу прихожан Михайлівського собору постать на 35 градусів повернули, щоб булава показувала не на Польщу, а на Швецію.
Важливим питанням був хвіст коня Хмельницького: він не повинен був вказувати на Софію, на Михайлівський собор чи на Присутні місця.
– Ти диви! Чому ж ми не згадуємо цю добру справу?

http://uahistory.com/topics/famous_people/7239

Метки: пам’ятник, Павло Харитоненко
12:07 09.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Гарний мем!

Світлина від Цинічний Бандера.

Метки: МЕМ
18:14 07.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик

Досить говорити суржиком! Українці мають чудову мову, а тепер — ще й прекрасну можливість її досконало вивчити.

Для наших смартфонів є кілька додатків, за допомогою яких можна вчити нове про солов’їну, наприклад, прямо у транспорті дорогою додому. Радіо 24 ознайомилося з програмою "Р.І.Д." і поповнило свій словниковий запас силою-силенною крутих українських слів.

Поки ви скачуєте додаток на свій смартфон, ловіть 15 українських слів, які вам точно знадобляться у повсякденному житті!

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140168

Барва — колір, забарвлення; характер, тон, колорит, манера, відтінок викладу, виконання.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140170

Бляшанка — посуд з бляхи для довготермінового зберігання харчових продуктів у герметичному середовищі.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140175

Ґречний — шанобливо ввічливий у поводженні з людьми. Чемний, галантний, люб’язний.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140176
Громовиця — те саме, що блискавка. Гуркіт і тріск, що супроводжують електричні розряди в атмосфері. Те саме, що гроза.
Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140177

Дармовис — предмет, який чіпляють, підвішують до чого-небудь для прикраси тощо. Підвіска, брелок.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140181

Захаращувати — класти що-небудь у великій кількості і безладно заповнювати все місце, весь простір. Загромаджувати, скупчувати щось у великій кількості й загороджувати цим прохід, місце, простір.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140183

Зашарітися — почервоніти, вкритися рум’янцем, засоромитися.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140186

Квапитися — намагатися робити що-небудь швидше, поспішати.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140192

Навісніти — втрачати розум, божеволіти, шаленіти, скаженіти, лютувати, сатаніти від злості.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140194

Накладанець — шматок хліба з маслом, ковбасою, сиром, шинкою, ікрою тощо. Бутерброд або канапка.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140196

Ошелешити — надзвичайно здивувати, вразити, приголомшувати.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140197

Поцупити — вкрасти що-небудь у когось, потягти звідкись.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140198

Руханка — фізичні вправи, які виконуються з метою оздоровлення організму, зарядка.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140200

Фіранка — шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо, занавіска, штора.

Говори красиво: 15 українських слів, які замінять наш суржик - фото 140201

Хмаросяг — дуже високий багатоповерховий будинок, що сягає хмар, хмарочос.

Метки: Українська мова
09:15 07.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Геніальна реклама про українську мову

Геніальна соціальна реклама про українську мову.

Ось таку б рекламу “крутили” на телебаченні!

Метки: реклама, Українська мова
13:29 04.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Про доблесті, про подвиги, про славу... Олександр Блок українською

Перекладач: Марк Зісман


* * *

Про доблесті, про подвиги, про славу
Я забував на страдницькій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Світилося у мене на столі.

Та час настав, і ти пішла із дому.
У ніч жбурнув я перстень пам'ятний.
Ти віддала своє життя чужому,
І я забув прекрасний образ твій.

Летіли дні, кружляли клятим роєм.
Вино й любов були мої кати...
Згадав тебе я перед аналоєм
І кликав, ніби молодість, прийти...

Я кликав — тільки ти не озирнулась,
Я сльози лив — ти ж очі відвела.
Ти в синій плащ журливо загорнулась,
У вогку ніч із дому геть пішла...

Не знаю, мила, де своїй гордині
Ти в цьому світі захисток знайшла...
Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій,
В якому ти у вогку ніч пішла...

Не мрію вже про ніжність і про славу,
Минуло все, і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я сам прийняв з письмового стола.

Метки: переклад, Вірш, Олександр Блок
17:28 03.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Я рада, що не хвора через Вас... Найпопулярніший вірш Марини Цвєтаєвої в українському перекладі

Я рада, що не хвора через Вас
Я рада, що Ви хворий не від мене,
І що високе небо не для нас
Впаде колись на цю одвічну сцену.
Я рада, що дозволено... на гріх
Й кумедність — і не граючи словами
Не пломеніти шпарко від легких
І випадкових зітнень рукавами.

Я рада ще й тому, що при мені
Ви іншу обіймаєте недбало,
Не прочите в пекельному вогні
Мені горіти, бо не Вас кохала.
Що імені мого найтоншу суть
Не зрадите Ви марно і гвалтовно...
Що нас до вівтаря не поведуть
Бодай-коли у темряву церковну.

Я вдячна Вам від серця і руки
За те, що Ви мене, — хоч несвідомо! -
Кохаєте, за мій нічний покій
За наше негуляння до утоми.
За рідкість зустрічей у надвечірній час
За сонце не у нас над головами,
За те, що хвора я, на жаль, не через Вас,
За те, що хвора я, на жаль, не Вами.

----------------


Перекладач: Кирило Васюков

Метки: переклад, Вірш, Марина Цвєтаєва
12:25 03.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Носити стрижку з чубом у давнину дозволялося винятково еліті

Серед молоді дедалі популярніше носити стрижку з чубом ("оселедцем"). Таку зачіску можна побачити на модних показах, обкладинках глянцевих журналів. Однак в Україні таку стрижку ми називаємо козацькою, бо так виглядали козаки. А виявляється, це не зовсім так...

Чому?

Про це газета Експрес розпитує академіка Степана Павлюка, директора Інституту народознавства НАН України.

— Звідки до нас прийшла чоловіча стрижка з чубом?

— Загалом такий спосіб укладання волосся походить із Азії. А на наші території ця зачіска прийшла завдяки сарматам ще в ІІ — ІІІ столітті. У письмових згадках вперше на теренах України чуб зафіксовано в князя Святослава — так візантійський мандрівник Лев Диякон описав вигляд руського князя у своїх розповідях. Отож саме з того часу ця зачіска з’явилася в українській традиції. І вже через багато сотень років стала популярною серед козаків.

— І чим же козацтву сподобався такий стиль?

— Існує легенда, яку з гумором описує Степан Руданський. Мовляв, таку зачіску козаки носили для того, аби при відрубуванні голови голубам було легше схопити її за чуприну та забрати на небо. А ще вважалося, що чуб схожий формою на збіжжя. Давні українці зберігали його, бо вірили в те, що там ховаються духи поля. І наступного року поле вродить добре. А на голові така зачіска є символом добрих духів, що оберігають козацьку голову від ворожої шаблі.

До речі, варто розрізняти чуб і чуприну, бо це дві різні зачіски.

— Справді? І чим вони різнилися?

— Коли робили чуб, на скронях, над чолом та на потилиці вистригали волосся повністю. А на маківці залишали довге волосся шириною в долоню. І характерним було те, що чубом покривалися всі частини голови, які були виголені навколо нього. Чуби носили пани, городові козаки та посполиті.

А от козацька чуприна голилася по-іншому. Усю голову залишали лисою, а над чолом залишали пасмо на три пальці. Довге волосся вкладали на лівий бік та закручували за вухо. Чому саме зліва? Бо з цього боку, біля серця, козаки носили свої нагороди та військове спорядження.

— Чуприну часто називають оселедцем. А звідки походить така назва?

— Справді, літописці XVII століття засвідчують, що українські пострижені чуприни називали оселедцем росіяни. Ця зневажлива назва власне й походить від рибини, що схожа на цю зачіску. Також існувала ще одна назва — "хохлівка". Утім навіть попри такі знущання над зачісками козаків, чуприна завжди була ознакою елітності.

— Хто саме мав право її носити?

— Раніше підстригати голову під чуприну міг юнак, якому виповнилося хоча б 16 років. Однак цю зачіску також треба було й заслужити. Наприклад, хлопець повинен був мати певний соціальний стан або ж проявити себе у війську. Це відбувалося після його 20-ліття. Таку зачіску носили також старшини, сотники або досвідчені козаки, які досягли великих бойових успіхів. Решта мали сидячий підстриг під макітру. У XVIII столітті така зачіска поширилася і на міщан. Багаті поміщики, що досягали високого соціального стану, теж носили таку зачіску. Адже це показувало їхній високий статус.

Вікторія СЕРЕДА

ДЖЕРЕЛО:

Метки: Чуприна, чуб
22:58 01.02.2017
nmjnbkpq-ipad

Мова змінюється дуже швидко, саме тому сучасна англійська вже відрізняється від тієї, що ми вчили в школі. Йдіть уперед разом із мовою та забудьте про вирази, які вже не використовуються, а ми вам у цьому допоможемо. Ось 12 слів, які краще не вживати, а запам'ятати їхні сучасні аналоги.

Дієслово “shall”

У школі нас вчили, що завдяки цьому дієслову створюється форма майбутнього часу, проте зараз дієслово “shall” майже не використовується, окрім випадків питального речення, коли ви хочете виразити готовність допомогти або виконати спільні дії.

Shall I open the door?

Shall we go to the cinema?

How do you do? ― Як справи?

Якщо ви не звертаєтеся з цим питанням до королеви, то краще забудьте його. Зараз використовується How are you?

Pupil ― учень

Жоден учень в англомовних країнах про себе так не скаже. Schoolboy / schoolgirl або можна сказати: My son goes to school ― Мій син ходить у школу.

Moreover ― крім того

Використовуючи це слово, можна зійти за американського письменника 60-х років. Радимо замінити його на besides або also.

v-rossyy-mozhet-poyavytsya-professyya-pysatel

Rather

У більшості підручників це слово використовують у значенні достатньо. This room is rather big ― Ця кімната достатньо велика. Проте в сучасній англійській говорять quite та really.

It goes without saying ― і так зрозуміло

Зараз так не говорять, краще використовувати certainly і definitely (очевидно, безперечно).

Little ― маленький

Якщо мова йде про розмір, то краще замінити little на small, наприклад: small roomмаленька кімната.

Telephone ― телефон

Нічого страшного, якщо ви запитаєте: «What is your telephone number?». Проте краще говорити phone або cellphone.

To go in for sport ― займатися спортом

Забудьте такий складний вираз. To do sport / sports.

motto-net-ua-4731

Refrigerator ― холодильник

Дивно, що саме це повне слово досі використовується в підручниках з англійської. У будь-якому випадку знайти його ви зможете тільки в технічних інструкціях, а у спілкуванні краще говорити frige.

Must

Варто розуміти, що дієслово must, хоча й перекладається як “повинен”, має категоричне забарвлення. Краще використовувати дієслово should, щоб уникнути непорозумінь та конфліктів у спілкуванні.

You should read everyday. Ти повинен читати щодня.

What a pity! ― Як прикро!

Це вираз давно вважається застарілим. Замість нього можна сказати: «That’s bad!», значення буде те саме.

21:54 01.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"Быть может, они промолчали..."

Быть может, они промолчали,

быть может, они не кричали:

"О Путин, спаси нас скорее" ,

и флаги России на реях...

Теперь голоса их звучат ,

лишений терпеть не хотят.

Молчание требует платы ,

и это все плата ,ребята!

Разбиты дома ,магазины,

и нет на заправках бензина.

А если и был бы ,

так что же тогда,

машины украдены , все суета.

Больницы и школы в руинах лежат,

их все уничтожил стальной "русский град"

Дороги в воронках и нету моста,

нет света и газа, воды и тепла.

Есть тысячи раненых в бойне такой ,

немало убитых недоброй рукой...

Картинки по запросу жители оккупированных территорий авдеевка

Метки: АТО, Авдеевка
19:12 01.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

" Информация к размышлению"

Коли думаєш що погано живеш при Україні,

кличеш Путіна і «рускій мір»,

згадай пограбований і розбомблений Донбас.

Світлина від Баба і кіт.

Метки: Информация к размышлению
13:04 31.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Петро Гулак-Артемовський

…Ох і любив попоїсти генеральний обозний Іван, який служив у гетьмана Петра Дорошенка, певно, і спав би, та їв! Особливо шанував Іван «гулаки» (гулак розміром з кулак) – такі собі продовгуваті пампушки на олії, або великі вареники, начинені маком, грушками та ягодами. От і отримав Іван прізвисько Гулак. А один із нащадків наказного полковника Івана Гулака (1629-1682), котрий відповідав за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення, Патрикій Гулак із містечка Городище однаковою мірою любив поїсти-попити, та у гречці побродити, тому його величали Гулякою. І було у Патрикія троє синів і хутір Гулаківщина (36 десятин). Після батька дістався хутір Петрові Гулаку, священику церкви Покрови Божої Матері. Жив піп у гарному будинку; половину займав він, а другу половину – школа. І одружився православний священик із вродливою полячкою Уляною Михайлівною Артемовською; аби жити у любові та злагоді, шляхетне прізвище жінки додав до свого. І батьки, і їхні нащадки мали нове подвійне прізвище роду – Гулаки-Артемовські.
27 січня 1790 р. народився Петро Петрович Гулак-Артемовський, сьомий, меншенький син отця Петра Патрикійовича та матушки Уляни. майбутній поет, автор найгострішого твору української літератури 19 ст. – байки «Пан та собака», першої української романтичної балади «Рибалка», першої еротичної поезії «До Любки».
Батько Петрика був священиком церкви Покрови Пресвятої Богородиці містечка Городище, що на Черкащині, тому улюбленим святом Петра-молодшого була Покрова. Він навіть помер у цей день.
У сім’ї Гулаків-Артемовських змалку жив Євдоким Шевченко – двоюрідний брат Тараса Григоровича. Бігали попівські діти разом із школярами, часом сиділи на уроках. Петро отримав ґрунтовну домашню освіту від батька і в 11 років, став бурсаком, потім студентом Київської духовної академії. Того ж року не стало батька Петрика, наступного року – матері. Жив Петрик у батьковій хаті, у сім’ї старшого брата Степана — уже священика місцевої церкви Покрови Пресвятої Богородиці, батька майбутнього композитора і співака Семена Гулака-Артемовського, друга Тараса Шевченка. Круглий сирота, не маючи фінансової допомоги з дому, жив у скруті. Коли сталася пожежа бурси, Петро живився тим, що лишалося на базарі після чумаків. Додому юнак добирався пішки (160 км), або на плотах, які сплавляли литвини по Дніпру та перебував там все літо.
Мене вражає відповідальне ставлення Петра до кохання, гулякою він явно не був. Студентом Гулак-Артемовський закохався у небідну киянку, але її родина нічого не бажала слухати, дівчину закрили вдома. Йому було за двадцять, коли сталася трагедія: від сухот кохана померла. Петро сказав теплі слова на могилі дівчини, отримав розпорядження синоду духовного відомства від 25 листопада 1814 р. про «звільнення з Київської академії студента, що закінчив курс богословського навчання, Петра Артемовського, від духовного звання в світське, щоб він міг вибрати рід занять». З того часу життєлюб мав незагойну рану, його життєрадісність нерідко змінювалася задумливістю, смутком. В епіграфі до байки «Тюхтій та Чванько» поет з гіркотою скаржився: «Мої дні — це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання — ці солодкі чари для багатьох сердець — для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших». Петро покинув Київ, поїхав учителювати до приватного пансіону в Бердичеві. Упродовж чотирьох років Гулак-Артемовський працював у родинах польських магнатів на Волині (наприклад, у графів Потоцьких), що удосконалило йому знання польської та французької мов, вишукані манери, лоск. Багаті бібліотеки, перечитані Петром, допомогли завершити освіту.
У 1817 році Петро Петрович приїхав до Харкова і вступив вільним слухачем на історико-філологічний факультет університету. Цікаво, що здібний студент Гулак-Артемовський через кілька місяців не лише навчався, а й викладав в університеті польську мову. Одночасно у Харківському інституті шляхетних дівчат Петро Петрович викладав французьку.
Завдяки працьовитості, наполегливості кар’єра П.Гулака-Артемовського склалася блискуче. Через два роки після вступу до вишу він успішно склав іспити на одержання вченого звання магістра. 10 травня 1820 р. Рада Харківського університету окрім польської мови доручила Петру Петровичу Гулаку-Артемовському викладати студентам російську історію, географію та статистику
У 1823 році його було призначено ад’юнктом,
1825-ого — екстраординарним (позаштатним)_професором,
19 вересня 1828 року «за відмінну працьовитість, старанність у виконанні обов’язків і знання» — ординарним (штатним) професором.
Тричі (1829-1841 рр.) Петра Петровича вибирали деканом факультету, а протягом 1841— 49 рр. він був ректором Харківського університету.
Можна говорити, що науковець із енциклопедичними знаннями реалізував себе. На його лекції приходили усі охочі; місць не вистачало, тому слухачі стояли. А природжений лектор не читав із конспектів, а без пихи, просто імпровізував прекрасною запашною мовою ділився історичними, філологічними істинами так, що хотілося слухати з ранку до ночі. Хоч попечителькою Харківського інституту шляхетних панянок була імператриця Марія Федорівна, викладач часом дозволяв собі прийти на лекції по-мужицьки неголеним, у простій свиті. Його знали, шанували, поважали цар і цариця. Даровані царем діамантові персні, золоті табакерки тішили самолюбство Гулака-Артемовського. Звання дійсного статського радника (прирівнювалося до військового звання генерал-майора), дало Петру Петровичу і його нащадкам привілеї потомственного дворянина.
Крім того 27-річний поет увійшов у літературу. 17 вересня 1817 р. Петро Гулак-Артемовський написав українською мовою перший оригінальний вірш – «Справжня добрість (Писулька до Грицька Прокази)».
Наприкінці 1818 р. у часописі «Украинский вестник» Петро Гулак-Артемовський уперше видрукував авторську байку-казку – «Пан та Собака». Так народилася перша українська літературна (віршова) байка, написана живою розмовною мовою. Своєму другові Григорію Квітці-Основ’яненку Петро Петрович написав перший вірш «Справжня добрість». «Вже першими своїми творами, — писав С.Єфремов, — Артемовський-Гулак закроївся був на першорядного поета, що почин Котляревського не тільки міг далі посунути, а й підвести під нього глибшу підвалину насущних інтересів життя. Але…»
Поезію П.Гулака-Артемовського охоче друкував московський журнал «Вестник Европы» українською мовою. Петро Гулак— Артемовський попереджав: «пишу на языке, почти забытом мною», на що московський редактор зауважив: «Дай Бог всякому такой забывчивости!»
За один день, 1 грудня 1820 р., автор утнув цикл байок-приказок: «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я».
Петро Гулак-Артемовський започаткував еротичну лірику віршем «До Любки», також він першим утнув вірш-пересторогу шанувальникам оковитої:
Ніс, як пістряк;
І скрізь синяк;
Бач, пика як набрякла!
Одна нога
Щось шкутильга,
Друга зовсім заклякла.
Пустив діток
Без сорочок
І жінку без запаски;
А сам в шинку
На привалку
Жду Лейбиної ласки!
Глибокий знавець європейських мов, культури, Петро Гулак-Артемовський здійснив переспіви та переклади з Горація, Ж. Деліля, Ігнація Красицького Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона. Так на українському ґрунті прищепилася романтична балада — «Рибалка» за Гете та «Твардовський» за А. Міцкевичем. Останній зауважував, що «українська переробка вища за оригінал».
І після такого напруженого періоду, поет, перекладач віддався роботі викладача, адміністратора, хоч Тарас Шевченко обурювався, що Гулак-Артемовський «в пани постригся». З 1841 р. до 1849 р. Гулак-Артемовський був ректором Харківського університету. У 1855 р. обраний почесним членом Харківського університету.
Петро Петрович чесно виконував заповідь «люби ближнього свого». Так, ще студентом Петро Гулак-Артемовський подружився з Григорієм Квіткою-Основ’яненком. У листі до Тараса Шевченка від 22 березня 1841 року з Харкова Квітка-Основ’яненко писав: «А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже вас улюбив за Кобзаря». Ця дружба пронесена до кінця, до того часу, як Григорій Квітка-Основ’яненко помер на руках Петра Гулака-Артемовського.
Петро Петрович приятелював із Симиренками та Яхненками, вони листувалися, приїздили в гості. Листувався Гулак-Артемовський із польським поетом Адамом Міцкевичем. У 1839 р. був переведений на посаду професора римського права Харківського університету молодший брат Адама Міцкевича – Олександр.
Був Петро Петрович відповідальним за своїх дружин, дітей; був годувальником і надійною опорою рідних. Його першою дружиною була француженка Луїза, молода красуня сповила двох синочків, як линочків: Клеоніка (у майбутньому талановитий скрипаль-віртуоз, прокурор у м.Кишиневі) та Йосипа (був агрономом). Син Клеоніка – Яків мав чудовий голос і працював разом із Миколою Лисенком у київському студентському хорі. Дружина Луїза рано померла від простуди.
Петро Петрович сам виховував синів, аж поки не зустрів Єлизавету Федорівну. Бідна дівчина була красивою, доброю та роботящою. Про ніжного чоловіка Єлизавети Федорівни та чудового батька в Харкові ходили легенди, адже сім’я у нього була на першому плані. За 14 років (1834-48 рр.) у родині знайшлося ще одинадцятеро дітей із незвичними іменами: Аполлінарія, Епільдафор, Клеопатра, Петро, Платоніда, Полінушка, Санечка, Смарагд…
Жили вони на околиці Харкова у власному дерев’яному будиночку. Тут постійно кватирували студенти, серед яких і Микола Костомаров, Амвросій Метлинський.
Старший син Петро від другого шлюбу став священиком. Його син Яків (1861-1939), внук поета-байкаря, працював у Києві діловодом в Управлінні Південно-Західної залізниці. Два десятки літ обирався у старостат хору М. В.Лисенка. У 1900-1911 рр. — упорядник могили Тараса Шевченка в Каневі. Ельпідор Петрович був титулярним радником у Києві, почесним громадянином нашої столиці, похований на Аскольдовій могилі.
Депресію пенсіонер проганяв гумором:
Була робота — була й охота, було діло — і робить кортіло,
А тепер лежимо, їмо, спимо, встаємо та й знов лежимо.
До смерті Петро Петрович відносився по-філософськи, казав:
Як не мудруй, — а вмерти треба!
І додавав: Як умру — я вам дулю покажу.
1 (13) жовтня 1865 р. 75-річний Петро Петрович упокоївся. Коли це сталося, дружина написала на зворотному боці фотографії: «Помер тихо 13 жовтня 1865 року під час ранкового богослужіння у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, особливо люблячи це свято». Надмогильна плита зберігала напис: «Памяти действительного статского советника П. П.Артемовського-Гулака. Скончался 13-го октября 1865 года. Преданная жена».
На жаль, місце поховання Петра Гулака-Артемовського совєти перетворили на танцювальний майданчик і туалет Молодіжного парку.Родинний склеп у Городищі біля Покровської церкви, було зруйновано, тлінні останки вивезли на скотомогильник. Зрівняли з землею будинок, у якому перші «ази й буки» вивчали Петро Петрович і Семен Степанович Гулаки-Артемовські.

Метки: видатні українці, Петро Гулак-Артемовський
08:01 30.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"Информация к размышлению"

"И так поймут, да и какая разница..."

Метки: "Информация к размышлению"
11:48 29.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Сьогодні — День пам’яті Героїв Крут

Картинки по запросу пам'ятай про крути

29 січня 1918 року біля станції Крути 300 студентів вступили у нерівний бій із 4-тисячною червоною армією Муравйова, аби собою зупинити наступ більшовиків та відстояти УНР.

Метки: День пам'яті Героїв Крут
11:41 28.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка

Світлина від Баба і кіт.

Метки: Посмішка
<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Фея Пальцевеерова
Войти