Мне подарили

Сообщества

20:38 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

У Маріуполі створили рекордний мурал

Мурал довжиною 270 метрів і заввишки 3 метри прикрасив Маріуполь,

Нікопольський проспект у Кальміуському районі, будівлю Металургійного комбінату. Створення муралу приурочене до 120-річчя Металургійного комбінату. Зображення на картині – художній погляд у майбутнє міста, яке тісно пов'язане з металургією. Твір мистецтва створили маріупольські художники з арт-студії «Четвертий шлях». Для виконання роботи їм знадобилося 45 днів і більше 100 різних відтінків фарби. 270-метровий маріупольський стріт-арт-об'єкт може бути визнаний рекордним, потрапити до Книги рекордів України. Вже подана заявка для участі в національному проекті.

В Мариуполе рисуют мурал длинной 270 метров (Фото)

Стріт-арт у Маріуполі сьогодні дуже популярний. Так, наприклад, в минулому році на будинку по вул. Громовій з'явилося масштабне зображення запорозького козака. На грудях у нього – тризуб, на шиї – православний хрест, в руках – пістолети, а в зубах – трубка. А на перехресті проспекту Металургів і вулиці Університетській, на стіні багатоповерхового будинку біля Центрального рагсу з'явилася намальована маріупольською художницею картина про любов: на мальовничому лузі зображені закохані дівчина і хлопець.

http://ua.igotoworld.com/ua/news/1047_v-mariupole-sozdali-rekordnyy-mural.htm

http://dnews.dn.ua/news/536964

Метки: Маріуполь, мурал
18:37 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Слухаємо українське! Українська народна пісня "Ніч яка місячна" у виконанні француза

Поль Манандіз – французький актор, співак та композитор. Володар золотого призу консерваторії Брюселя.
Народився у Брюселі, співати почав ще у дитинстві. З 8 років займався з репетитором по вокалу і співав у церковному хорі. Згодом закінчив королівську консеваторію Брюселя. Батько Поля – італієць, мама – француженка.
У віці 20 років Поль переїхав до Парижу, де розвивав свій талант.
Поль є володарем ліричного тенору і виконує пісні французькою, англійською, італійською, іспанською, на івриті, а віднедавна і українською. З 2015 співак живе в Україні, оскільки його дружина родом звідси.
І хоча рідна мова співака французька, а вільно володіє він ще й англійською та італійською, наразі чоловік активно вивчає українську. І судячи з виконання, йому це непогано вдається.
Метки: Слухаємо українське!
17:25 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посланець неба: 150 років тому на територію України впав найбільший метеорит у Європі

Його уламки й досі знаходять у Карпатах. Найбільший виявив селянин Василь Крив’яник невдовзі після падіння. Він косив траву на галявині в урочищі Чорні Млаки. Поміти величезну свіжу яму. Почав її розкопувати і на глибині двох метри знайшов великий уламок метеорита вагою майже 280 кілограмів.
"Лісничий із Великого Березного Антон Покірний виміняв уламок у селянина за пару волів. І згодом перепродав Віденському імператорському музею, в якому метеорит зберігається досі, — розповідає Ольга Копач з Ужанського національного парку, на території якого встановлено пам’ятний знак на честь найбільшого в Європі метеорита. — Село Княгиня, біля якого впав небесний камінь, колись називалося Зоряним. Свідками легендарної події були тисячі селян. Їхні згадки залишилися у листах і сільському архіві".

...Цей літній день 1866 року видався сонячним і спекотним. Люди працювали в полі. Та газди ще зрання помітили, що свійські тварини поводяться якось дивно, нервуються. І о 16-й годині раптом як щось гахне! Небо затягло чорним димом, посипалося розжарене каміння. Люди лягали на землю й молилися. Через кілька хвилин після вибуху вітер наповнив повітря запахом сірки. Стало важко дихати через пилову хмару, яка накрила небо. Люди думали, що це кінець світу...
"На території України зареєстровано падіння 43 великих метеоритів, із них 39 — кам’яні, 4 — залізні, — розповідає астроном Віталій Єпішев, керівник лабораторії космічних досліджень Ужгородського національного університету. — Найбільший — Княгиня. Це кам'яний метеорит (хондрит) вагою понад 500 кілограмів. Він досі найбільший з-поміж знайдених в Європі.
При проходженні щільних шарів атмосфери його було видно у формі яскравого боліда над територією сучасної Словаччини. Він вибухнув на висоті 40 кілометрів над селом Княгиня Великоберезнянського району. Розпався на понад 1200 уламків, вагою від кількох грамів до сотень кілограмів.
Уже за кілька днів після його падіння на місце виїжджали групи вчених. А 1892 року відомий французький письменник Жуль Верн відвідав місце сенсаційної знахідки. І згодом написав роман "У погоні за метеоритом".
Часточки Княгині нині зберігаються в історичних та природничих музеях 115 міст світу. Наразі вдалося зібрати майже 400 кг, приблизно третину від маси метеорита. Уламки знаходять і досі. Частинки Княгині пропонують придбати на інтернет-аукціоні. За 150-грамовий камінчик правлять щонайменше 3000 доларів.

http://expres.ua/digest/2016/08/14/197924-poslanec-neba-150-rokiv-tomu-terytoriyu-ukrayiny-vpav-naybilshyy-meteoryt

Метки: метеорит
16:12 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Мирослав Ірчан — січовий стрілець і радянський поет

У 1897 р. народився Андрій Баб'юк, більше відомий як Мирослав Ірчан. Воював в УСС і УГА, редагував "Галицький комуніст", показав себе переконаним комуністом у Канаді, розстріляний за участь в Українській військовій організації...
Нашим сучасникам мало що скаже ім'я Мирослава Ірчана, хоча в Україні на початку трагічних 1930-х років воно було у багатьох на слуху не тільки в тодішній столиці УСРР, але і в багатьох місцях світу, куди закинуло українців.
Відомий поет, публіцист, його лірикою зачитувались. Письменник і літературознавець діаспори Олекса Гай-Головко назвав Мирослава Ірчана містком між Великою і Західною Україною.
Його життєвий шлях вибивався з поміж інших тогочасних доль, хоча ті часи спокійними аж ніяк не назвеш.
А початок життя майбутнього класика української поезії почався з самого серця Гуцульщини. Андрій Баб'юк (таке справжнє ім'я поета) народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району Івано-Франківської області) в бідній селянській родині.
Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, а 1914 року — вчительську семінарію у Львові. Мабуть, усе-таки "бідна селянська родина" при цісарі та при СРСР означало дещо різне.

Андрій Баб'юк

Під час навчання в семінарії Андрій вступив до військово-спортивного товариства "Січ", що вплинуло на його подальшу долю. До речі, засновником "Січі" був його земляк коломийський адвокат Кирило Трильовський. "Січ" з початком Першої світової війни стала фундаментом корпусу січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії.
Андрій служить в УСС підхорунжим, воює, одночасно редагує газету "Стрілець". Тоді ж народився Мирослав Ірчан — літературне псевдо молодого журналіста і поета.
Кажуть, на поетичну творчість його надихнув його друг Василь Бобинський, життєві дороги якого тісно переплетуться з Баб'юком-Ірчаном. Про псевдо Баб'яка є поширена легенда, яку поширював Бобинський і яку викоритовують українські письменники, описуючи ту добу — зокрема, Роман Іваничук.
Була у Львові в Андрія любов — красуня Ірина, відносини з якою йшли смугами — то світла, то темна. Коли Баб'юка воєнний смерч носив дорогами війни, його кохана вискочила таки заміж. Але не за нього.
Незважаючи на це, Андрій Баб'юк кохання так просто не забув і взяв собі за псевдо ім'я коханої. Так це було, чи ні, зараз важко встановити.
Січові стрільці 1918 року рушили на Херсонщину і Запоріжжя, де у Ірчана народилась ідея його другої книги — наступного, 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці "Стрільця" він видав свої враження очевидця "Махно і махновці". Перша збірка новел "Сміх Нірвани" вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.
Баб'юк-Ірчан відбув разом з побратимами всі кола пекла війни. Служив в Українській Галицькій Армії (УГА), потім трохи у денікінців (що йому згадають) у складі Галицької бригади, після катастрофи денікінців у лютому 1920 року разом із бригадою перейшов на бік Червоної Армії.
В той час, коли багато побратимів згодом перейшли на бік Армії УНР при беспосередньому зіткненні з частинами Михайла Омеляновича-Павленка (який деякий час очолював Українську Галицьку Армію), Мирослав Ірчан став більшовиком і навіть воював проти своїх бойових побратимів часів Першої світової — до кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства "Більшовик".

Мирослав Ірчан

Навесні 1921 року Ірчан переїхав до Києва і впродовж двох років (1921—1922) працював лектором у школі червоних старшин, одним із редакторів журналу "Галицький комуніст", активно друкувався в пресі.
Далі Ірчан знову робить дивовижний крок. Коли багато хто з українців, повіривши закликам більшовиків про українізацію, повернулися з еміграції в радянську Україну, він подався на Захід. Протягом 1922-1923 років жив у Празі, навчався в Карловому університеті.
У жовтні 1923 року він виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали "Робітниця" і "Світ молоді", був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників "Гарт".
Гай-Головко припускав у цьому кроці Ірчана конкретне завдання чекістів про розбудову комуністичних організацій у Канаді, проте поки документальних підтверджень цьому нема. Хоча Ірчан показав себе в Канаді переконаним комуністом. Творчий доробок поета побачив світ у Канаді та США у вигляді 8 книжок.
Улітку 1929 (за іншими даними 1932) року Мирослав Ірчан повернувся до Харкова і очолив літературну організацію "Західна Україна" , де його правою рукою був відомий поет і прозаїк Василь Бобинський.
Група об'єднувала вихідців із Галичини — Володимира Гжицького, Дмитра Загула, Мечислава Гаска, Любомира Дмитерка, Агату Турчинську, Мирославу Сопілку. Ірчан жив у знаменитому будинку "Слово" на вулиці Культури.

Будинок літераторів "Слово" у Харкові — побудований у формі літери "С"

Але у Мирослава був час пожаліти про своє повернення до УСРР. Вже наступного року після повернення, після самогубства Миколи Хвильового, чекісти розкрутили маховик репресій, який вгамувався хіба з приходом німців 1941 року.
Ірчана і його групу "Західна Україна" нещадно шматували офіційні комуністичні критики Хвиля, Кулик і Щупак. Проте він брав активну участь у громадському й літературному житті країни. Написав 5 п'єс, повісті та велику кількість оповідань. Юрій Смолич завжди виступав першим рецензентом Ірчанових драм тоді, коли письменник був ще в Канаді, і пізніше, коли вже жив на території УСРР.
Прозові твори й поезії Ірчана друкувалися в різних журналах і альманахах "Всесвіт", "Західна Україна", "Зоря", "Нова громада", "Семафор у майбутнє", "Червоний шлях".
28 грудня 1933 року Мирослава Ірчана прямо в приміщенні ЦК КП(б)У (на місці нинішньої Харківської облдержадміністрації) після тривалої розмови із сталінським емісаром Павлом Постишевим заарештували за приналежність до націоналістичної української контрреволюційної організації, яку чекісти, не напружуючись, назвали Українською військовою організацією, яка існувала насправді за межами СРСР.
28 березня 1934 року судова "трійка" і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.
Ірчана віправили на Соловки. Тут разом із Лесем Курбасом він працював над виставами "Весілля Кречинського" Олександра Сухово-Кобиліна, "Аристократи" Миколи Погодіна, "Інтервенція" Льва Славіна, "Учень диявола" Бернарда Шоу та ін. у таборовому театрі, який міг дати фору багатьом професійним театрам на волі.

Літературна група "Гарт" (1923 рік). Сидять: В.Сосюра, Василь Блакитний, В.Поліщук, М.Йогансен. Стоять: М.Хвильовий, В.Коряк, В.Радиш. Ірчан у цей час представляє групу на Заході

9 жовтня 1937 року судова "трійка" УНКВС Ленінградської області переглянула справу і повторно засудила Ірчана до розстрілу. Його разом з Лесем Курбасом, Валеріяном Поліщуком, Матвієм Яворським було розстріляно 3 листопада 1937 року.
Нещодавно стало відомо ім'я ката верхівки української інтелігенції — майор НКВС Матвєєв, якого згодом його відомство послало услід за його жертвами.
Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек. Реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.
Поки в Україні на честь цього цікавого письменника відкрито два пам'ятника — у рідному селі та Коломиї, обидва під час національно-визвольної революції 1989-1991 років. У Харкові на його честь не названо навіть провулка. Проте проспект Постишева досі є...


Джерело

Метки: видатні люди, Мирослав Ірчан
14:55 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цілуватися та обійматися при зустрічі — чужа для українців традиція

Наші прадіди – Запорозькі козаки, будучи православними християнами, цілували лише хліб та сіль, а також святу землю при виголошені клятви, беручи присягу на вірність рідній землі! Поцілунки та обійми між чоловіками вважались символом Іуди, який зрадив Ісуса Христа.

Проте в наш час багато чиновників та депутатів цілуються та обіймаються, хоча це, насправді, традиція більш властива для семітських народів (євреїв та арабів) і є їхнім «культурним» впливом на наші споконвічні традиційні форми вітання. Пише «Рідна країна».

Ще з часів хрещення Руси князем Володимиром, як і в княжі часи, на козацькій Україні серед православних християн було прийнято обмінюватись поцілунками та обіймами між сусідами та чужими людьми лише напередодні Великого посту. Аби спокутувати гріхи, наші прадіди у «Прощену Неділю» прохали один у одного прощення. Для цього вважалось загально прийнятою нормою усіх, кого стрічали на вулиці, а також всіх рідних і знайомих цілувати та обіймати три рази, просячи у них прощення…

Також наші прадіди цілувались на Великдень, коли «христосувались».

В українських традиціях, як і у більшості слов`ян, крім скріплення клятви, поцілунок мав і інші призначення в повсякденному житті. Головне з них – передання доброзичливості та здоров’я (цікаво, що етимологія слова «цілунок» іде від цілісності, тобто здоров’я, звідси й цілитель – народний лікар).

Також цілували, у відповідності з давніми віруваннями та прийнятими нормами етикету, коли хотіли започаткувати обопільну симпатію, коли прагнули запобігти шкоді, або ж коли намагалися заспокоїти дитину, а також щоб урятувати стадо, цілували чередника, цілували й свійських тварин – щоб приносили приплід.

Поцілунок використовувався і як знак привітання, нерідко виливаючись у досить складний ритуал. В українців Північної Бессарабії, наприклад, гість звертався до господаря або господині з поздоровленням, на що ті відповідали вдячністю, потім усі цілували одне одному руку, якщо вважали себе рівними; коли ж один із них був старший роками або становищем у суспільстві, то цілував лише молодший, а старший тільки казав «спасибі». Така церемонія практикувалася при вітанні з усіма присутніми гостями, не розрізняючи статі.

Хочемо звернути увагу, що спілкування людей, де б вони не жили, розпочинається, власне, з вітання. У кожного народу є свої форми традиційного вітання. У «чубатих слов`ян», тобто українців, вітання становить досить складний ритуал, який включає як жести, міміку, так і інші словесні формули для передачі емоцій, тобто доброзичливого ставлення.

Слов’яни-українці як народ сформувались кілька тисяч років тому назад. Тож у нас кожен компонент привітання містить у собі глибокий сенс і вплетений у канву давніх вірувань та світоглядних уявлень, на сакральному рівні співвідносячись із особливостями нашого самобутнього національного характеру. У цьому розумінні найбільш показовим є рукостискання, яке у різних комбінаціях з іншими проявами доброзичливого ставлення побутує тисячоліттями на широкому етнокультурному ареалі по обидва боки Дніпра-Славути.

Відповідно ж до світоглядних уявлень українців будь-яке фізичне доторкання (чи то потиск рук, поплескування по плечу або погладжування по голові) пов’язане з вірою в його магічну силу – здатність до передання як позитивних, так і негативних дій. Виходячи з цього наші прадіди ретельно регламентували як і самі доторкання, так і норми відстані між особами, що контактували.

Цебто, будь які обійми, поплескування і тим більше поцілунки для наших прадідів були просто брутальним втручанням в їх особистий простір.

Обійми з поцілунком були доречні винятково у випадках, якщо це був родич, або ж побратим, як то було в Запорозьких козаків, від якого не могла виходити небезпека на енергетичному рівні. У такому випадку дозволявся не просто потиск руки, а й дужі козацькі обійми. Діти за повір’ям вважалися «чистими», не здатними принести лихо, тому їм також дозволялось залізти на руки та цілувати хрещених батьків та інших добрих знайомих.

В українців найдавніші в Європі знання з демонології. Тільки наш народ, на відміну від Європи, відрізняє «нечисту силу» від «злого духа». Враховуючи ці давні ведичні знання та зважаючи на небезпеку шкідливої магії, що може передаватися через контакти, український народ поступово сформував усталені стереотипи щодо унеможливлення таких контактів, боячись зняття при обіймах та цілунках позитивної енергетики. Як би зараз сказали – остерігались енергетичного вампіризму. З огляду на це з дитинства дітей навчали стримуватись при вітанні людей, котрі мали погану «відьомську» репутацію. Обмежувалися вітальні контакти і з жінками, оскільки серед них могли бути відьми. Не випадково в більшості регіонів України давня традиція приписувала чоловікові та жінці йти поруч, не доторкаючись; під руку йшли тільки під вінець. Обмежувалися доторкання і в молодіжному середовищі, оскільки вважали, що через них передається сексуальний потяг. Пізніше ці уявлення стали основою етичних норм – досить суворих у традиційному суспільстві тогочасної України.

Доторкання людей при спілкуванні набувало іншої спрямованості, якщо воно освячувалося ритуалами. Не даремно різні контактні прийоми (поцілунки, обійми, погладжування, масаж) у поєднанні з магічними заклинаннями використовувалися в народній медицині українців. Щодо обрядів, то вони аж ніяк не обходилися без фізичних контактів. Весільна обрядовість, наприклад, розпочиналася з «удару по рукам», яке батьки наречених здійснювали на знак згоди про заручини. Центральним моментом весілля було також сакральне дійство – з’єднання рук молодих над короваєм, що являло собою магічний акт скріплення подружньої клятви на вірність.

Таку ж сакральну силу мав і поцілунок. Воїни-козаки, коли виголошували клятву чи давали присягу, цілували хрест (у тому числі натільний), від чого, власне, і походить назва обряду – хресне цілування. В середовищі Запорозьких козаків воно вважалося такою святою справою, що ніхто не смів його порушити якимись недешкретними діями. По мірі утвердження християнства хресне цілування набувало більш ритуалізованих рис, розширюючи і область застосування: починає практикуватися ритуальне цілування ікон, різноманітних святинь і навіть не-святинь (наприклад, замка на церковних воротах нареченими– «щоб міцнішим був шлюб»). Поруч із релігійними, в Україні продовжували побутувати й народні святині – хліб та сіль, а також земля, традиція цілування якої при виголошенні клятви бере початок від Запорозького козацтва.

В Наддніпрянській Україні було прийнято обмінюватися поцілунками і при прощанні, причому поцілунок означав не тільки приязнь до людини, а і взаємне прощення (до речі, «прощання» і «прощення» колись ототожнювалися). Бо ж коли козак вирушав у похід на війноньку, то він міг більш ніколи уже не здибатися на цьому світі зі своїми рідними та близькими, а відтак, потрібно було попросити прощення...

Хочемо ще раз звернути увагу, що загальнопоширеним способом вітання на українських землях традиційно були рукостискання та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована традиційна форма вітання слов’ян-українців варіювалася по окремих регіонах і не має нічого спільного із традиціями вітань у вигляді «обнімань» та «поцілунків» мешканців пустель Синаю та Мертвого моря, тобто безперечно самобутніми традиціями симітських народів – євреїв та арабів.

Зокрема, на Наддніпрянщині та Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи «Слава Богу». На Волині чоловіки обов’язково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; звичною формою вітання тут було «Слава Ісусу» і відповідь – «Слава навіки». На Поділлі словесна традиція була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала «Добрий день» або «Слава Ісусу», старші – «Слава Богу». При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки – поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам та священикові. У південних районах Поділля словесна традиція вітання була іншою: «Добридень» або «Помагайбіг». У Галичині як привітання, натомість, широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров’я», жінки – «Добридень». Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі, тобто руку геть усім не подавали. Щодо цілунків, то було прийнято, аби діти цілували руки старшим та хресним батькам, дорослі ж цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.

http://expres.ua/news/2012/09/09/73118

Метки: традиції, чужі для українців
13:15 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"Безглузда пропозиція"

1913-й рік. Пароплав Одеса – Нікополь, на якому вісімнадцятирічний Лазар Йосипович Вайсбейн (або попросту Льодя) дряпає від кривавої розправи грізного одеського пристава, у якого “був пістолет і шашка, та й росту він був величезного”, за роман з дружиною-красунею представника влади манекенницею Лолою 25 років від роду (хоча спочатку юнак не думав їхати так далеко – йому вистачило б і Херсона, та ангажемент не склався). І випадковий погляд на попутницю, що презирливо зморщилася носик при погляді на нього.

Далі був шлях по вузькоколійці до багатого Олександрівська, кімната в одному з найреспектабельніших дохідних будинків міста та робота в театрі Азамат-Рудзевича. Полум’я пристрасті до одеської італійки згасло з намотаними на колеса паровоза кілометрами, потонуло в бурхливих дніпровських хвилях. Молода душа металася в пошуках нової любові.

На третій день репетицій у новій трупі Льодя побачив, що на сцену вийшла та сама незнайомка, яка так зневажливо глянула на нього на пароплаві ще там – у Нікополі. Будучи представлений новій актрисі директором театру, уражений її неувагою юнак вирішив бути з новою знайомою галантним до кінця і… запросив її в ресторан.

Там в жартах і сміхові Оленочка Голдіна (Ленська), хоч і була старша за нього на три роки, вщен запаморочила голову майбутній зірці радянської сцени. У дощ пара вийшла вже разом, і вона погодилася на його “пропозицію, яка може здатися безглуздою” перечекати негоду в його апартаментах на розі Соборної і Троїцької, щоб продовжити пошуки тимчасового житла для неї після того, як вщухне стихія.

Увійшовши буквально на хвилину в цю кімнату, дівчина з неї вже не вийшла: на другий день Леночка погодилася стати Льодіною дружиною, і пара Утьосов-Ленська залишилася разом назавжди “наче дощ йшов сорок дев’ять років” аж до її кончини. Але пам’ять про ту єдиною в його піснях, в його спогадах, у його книзі “Спасибі серце!” жила, живе і буде жити поки існують ті, хто шанують творчість великого Леоніда Утьосова.

Вікторія Шовчко

Метки: видатні люди, Леонід Утьосов
12:47 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Українська кухня.Пиріг з яблуками

Складові:
2 яйця
1 склянка (250 мл) цукру
1ч.л соди
0.5 склянки олії (можна покласти менше)
2 склянки борошна
1 склянка молока
ванілін за смаком
півкіло яблук
Збиваємо яйця з цукром, додаємо олію, молоко, ванілін і борошно, перемішане з содою. Виливаємо це тісто в форму, змащену маслом і посипану борошном. Зверху викладаємо нарізані кружальцями яблука.
Ставимо в розігріту до 180С духовку і печемо 30 хвилин до золотистого кольору.
Картинки по запросу Пирог фруктовый
Метки: українська кухня, пиріг
10:40 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Іза — столиця лозоплетіння на Закарпатті

Є в Україні одне цікаве село— Іза.

Ізу вважають столицею лозоплетіння на Закарпатті.

Зародився цей промисел в кінці 19 століття. Одним з його родоначальників

був Іван Кашко.

Він навчив цьому ремеслу двох своїх синів, а згодом ще кількох односельців.

Свої вироби вони продавали на ярмарках і базарах в Хусті та в інших містах.

Товар користувався попитом, плетені вироби, а особливо кошики,

завжди були потрібні у господарстві.

Так на початку ХХ століття багато безземельних і малоземельних жителів Ізи були

зайняті ремеслом лозоплетіння, цілими родинами, від старого до малого, плели кошики.

Влітку селяни готували лозу, чистили її від кори, фарбували, а взимку займалися лозоплетінням. Цей промисел поступово вдосконалювався.

І зараз у цьому закарпатському поселенні майстри створюють справжні шедеври,

які можна побачити лише тут.





с. Іза, Хустський район Закарпатської області

Джерело

Метки: Іза, столиця лозоплетіння
06:51 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

20 січня: це цікаво знати

mid_55918_3631

Людина живе не тим, що з’їдає, а тим, що переварює. Це однаково справедливо для розуму й для тіла.
Бенджамін Франклін

20 січня за григоріанським календарем 20 день року. До кінця року залишається 345 днів.

За церковним календарем 20 січня відзначають Післясвято Богоявлення та Собор Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна.

За часів царя Ірода у Єрусалимі жив священик Захарія з дружиною Єлизаветою. Вони були вже похилого віку та не мали дітей. Одного разу під час богослужіння ангел сказав Захарії, що його дружина народить сина і назвуть вони його Іоанном. Захарія не повірив і тоді ангел за невіру покарав його німотою до того дня, коли все здійсниться. Як провіщав ангел, у Захарія і Єлизавети народився син. Коли восьмого дня запитали, як його назвати, батько написав на дощечці «Іоанн». Після чого відразу почав говорити, благословляючи Бога.
Іоанна Хрестителя ще називають Предтечею, бо прийшов він до Ісуса, щоб приготувати людей до появи Месії.

У народі 20 січня називається Посвятки. З цього дня починаються зимові М’ясниці або М’ясоїд. До самої Масляної можна засилати сватів та справляти весілля. З Івана Хрестителя жінкам уже дозволялося шити і прясти, а отже виконувати і іншу роботу. Не випадково залишилося прислів’я: ”Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі” або “ Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі”. У ці дні спостерігали за погодою і примовляли: “Тріщи не тріщи, а вже пройшли Водохрещі”.

Іменинники 20 січня:
Івани, Опанаси, Себастіани

20 січня народились:
1877 – М. Альбиківський, український письменник, актор, театральний діяч,
1918 – О. Шалімов, хірург, один із засновників української хірургічної школи. Під керівництвом О.Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця,
1920 — Федеріко Фелліні, видатний італійський кінорежисер («Солодке життя», «Дорога», «Казанова Фелліні»),
1947 – О. Хміль, українсько – канадський диригент.

Події 20 січня:
1661 — У Львові засновано університет Казимира. Нині — Національний університет імені Івана Франка.

20 січня святкують:
День Автономної Республіки Крим

Сьогодні ви про ці факти не знали і не збиралися запитувати:

  • Чашка кави містить 20% добової потреби вітаміну Р, необхідного для кровоносних судин.
  • А для того, щоб звести рахунки з життям за допомогою кави, треба випити 100 чашок відразу.
  • До чаю людина швидше звикає, ніж до героїну.

http://kyiv.ridna.ua/2016/01/20-sichnya-tse-tsikavo-znaty/

Метки: Календар
00:59 20.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Житній хліб — панацея від старіння: секрети довголіття від українського мікробіолога

Поради проти старіння українського професора, доктора мікробіологічних наук, травниці Нінель Осипенко користуються великою популярності в інтернеті. Українці на форумах діляться своїм досвідом застосування порад медика , відзначаючи їх ефективність.

Тож, як жити довго і здорово: Їсти потрібно мало. Не варто вживати свинину, а от, наприклад, курятину або молоду телятину слід їсти з хріном. Наш традиційний хрін з буряком – це дуже сильний засіб з профілактики багатьох недуг. Буряк добре чистить судини від тромбів. Це довів ще Галілео Галілей. Ну а хрін вбереже від інфекцій. Два три рази на тиждень потрібно їсти морську рибу, найкраще тріску. Замість цукру – мед. Адже вже за 20 хв. усі вітаміни і мікроелементи з нього опиняться в вашій крові. І вона тут же живить всім корисним весь організм. А от замінник цурку не вживайте. Його тепер додають у дуже багато продуктів, навіть у жуйки, бо він у 200 разів солодший за цукор з буряка. Не змішуйте мед з цукром, коли готуєте чай. Не вживайте багато кави та солі. Вони дуже шкідливі для наших білкових структур, бо вимивають кальцій з кісток, порушують зір. Кістки стають крихкими. Щоб не хворіти та зробити життя якомога довшим, треба вживати якнайбільше живої рослинної їжі, оскільки від вареної у суглобах та судинах накопичується багато «мертвого» кальцію у вигляді сечокислих солей. Крім того, кров стає густою, а вени – крихкими. Це приводить до стенокардії, гіпертонії, атеросклерозу тощо.

Майже проти всіх хвороб діють цибуля та часник. Цибуля містить багато вітамінів, фітонцидів, мікроелементів. Сік цибулі корисний для зору, і при цьому вбиває трихомонади та стрептококи, туберкульозну та дизентерійну палички, глистів. А часник містить понад 200 унікальних компонентів, які є основою довголіття людини, й захистить від багатьох хвороб, навіть від раку. Обов’язково потрібно їсти чорний житній хліб, бо в ньому міститься вітамін Е, який бореться зі старінням. Лiки вiд грипу та старостi — вiтамiн А. Якщо його бракує, то людина легко застуджується та вразлива до недуг. Погiршується зiр, шкiра стає сухою, вiдбувається передчасне старiння органiзму. Цей вiтамiн є в медi, сирi, жовтках, печiнцi, рибi, риб'ячому жирi, вершках, бананах, помiдорах, цитрусових, виноградi, грушах, гарбузi, морквi, капустi, абрикосах, облiписi, перловiй крупi, вiвсянцi, соняшниковiй олiї, тваринних жирах

Рецепти вiд Нiнель Осипенко

Вiд кашлю: До соку з двох лимонiв додати одну ложку очищеного медичного глiцерину. Сумiш налити у склянку, долити по вiнця медом. Перемiшати. Приймати пiд час їди або пiсля неї.

При сильному кашлi — по 5 ложок на день, при не дуже сильному — по 3 ложки, при слабкому — по 2 ложки.

Вiд грипу: 1. Трирiчний вазонок алое поставити на 5 днiв у темне мiсце. Пiсля цього змолоти листя на м'ясорубцi, додати пiвкiлограма меду i пiвлiтри червоного вина (примiром, кагору). Приймати по 1 столовiй ложцi 3 рази на день перед їдою.

2. Взяти по однiй ложцi багна, липового цвiту, первоцвiту, медуницi й залити лiтром окропу. Настоювати вiд 1 до 7 годин. Пити по пiвсклянки, щораз доливаючи окропу, за 30 — 40 хвилин перед їдою або через годину пiсля їди.

http://m-ukraine.com

Метки: рецепти довголіття
20:04 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Дзвін бажань

Він подорожував через пів-Європи. Його голосом оголошувалася доля самого Парижа. Завдяки його дзвону сотні тисяч моряків благополучно повернулися на берег… І ще безліч фактів, напівміфічних, напівлегендарних пов'язане з його ім'ям.

Ні, це це зовсім не знаменитий на весь світ політичний діяч або військовий стратег, не видатний магнат або істинний священнослужитель, а всього лише сигнальний дзвін Херсонеської набережної, який надійно зберігає свої таємниці ось уже більше двох століть.

Мабуть саме чаклунство перетворення знаряддя смерті в глас божий породили побожну віру в священність цього творіння рук людських, яке, будучи вже сигнальним маяком, крізь бурі і тумани дарувало чудо знову ступити на грішну землю безлічі моряків Росії, України, Греції, Італії, Туреччини … та хіба мало їх – країн, які вдячно отримали в люблячі обійми своїх відважних синів.

А може бути саме завдяки своїй загадковій, повної пригод долі дзвін зобов'язаний підвищеної уваги відвідувачів древнього міста, які день за днем линуть до нього з усіх куточків країни, щоб, стоячи під величезним куполом, загадати заповітне бажання і його голосом донести свої молитви до небес. Але є одна обов 'язкова умова – ударяти важким язиком по дзвонових стінах потрібно щосили! Адже чим голосніше дзвін, тим вище летить він у хмари.

І нехай херсонеський сигнальний дзвін офіційно мовчить вже більш ніж півстоліття, але надія на чудо змушує людську руку раз у раз день за днем бити в нього, оголошуючи округу гучним мелодійним дзвоном. І летять чарівні дзвонові трелі на багато-багато морських миль навколо, сягаючи найтемніших глибин Чорного моря і найдальших висот блакитного неба, але тільки якщо рука прохача досить сильна, а справжня віра – глибока.

Так говорять кримські легенди. А правда це чи ні знають лише ті, хто на собі випробував чари голосу колишньої турецької гармати, а нині пам 'ятника мертвого міста, де лише крики чайок народжують ілюзію життя, відбиваючись від білих безжиттєвих стін у світлі золота куполів Володимирського собору.


Вікторія Шовчко
Джерело

Сигнальний дзвін — церковний дзвін XVIII століття, який використовувався в Херсонесі Таврійському як сигнальний, попереджаючи кораблі про небезпечну близькість до берега в туманну погоду. Про час виготовлення дзвону можна довідатися з дещо затертого напису на ньому: «цей дзвін вилитий … Святого Миколая Чудотворця у Таганрозі з турецької артилерії вагою [351?] Пуд 1776 місяця серпня … числа». У 1783 році дзвін був перевезений з Таганрога до Севастополя і призначався для майбутньої церкви Святого Миколая. Після поразки Росії в Кримській війні французькі війська вивезли з Севастополя разом з іншими трофеями 13 церковних дзвонів. У кінці XIX століття на Соборі Паризької Богоматері був виявлений дзвін з російським написом, це був саме той дзвін з Севастополя. Завдяки дипломатичним зусиллям насамперед французького консула в Севастополі пана Луї Ге, дзвін з Парижа доправили назад у Севастополь і підняли на дзвіницю Херсонеського монастиря. Урочисте повернення дзвону відбулося 23 листопада 1913 року. 1925 року радянська влада розпустила монастир, а через два роки всі його дзвони було відправлено на переплавку. Лише один дзвін було встановлено на березі як сигнальний.
Источник: mandrivnuk.info.uol.ua/text/5988774/signalniy-dzvin-u-hersonesi/
Сигнальний дзвін — церковний дзвін XVIII століття, який використовувався в Херсонесі Таврійському як сигнальний, попереджаючи кораблі про небезпечну близькість до берега в туманну погоду. Про час виготовлення дзвону можна довідатися з дещо затертого напису на ньому: «цей дзвін вилитий … Святого Миколая Чудотворця у Таганрозі з турецької артилерії вагою [351?] Пуд 1776 місяця серпня … числа». У 1783 році дзвін був перевезений з Таганрога до Севастополя і призначався для майбутньої церкви Святого Миколая. Після поразки Росії в Кримській війні французькі війська вивезли з Севастополя разом з іншими трофеями 13 церковних дзвонів. У кінці XIX століття на Соборі Паризької Богоматері був виявлений дзвін з російським написом, це був саме той дзвін з Севастополя. Завдяки дипломатичним зусиллям насамперед французького консула в Севастополі пана Луї Ге, дзвін з Парижа доправили назад у Севастополь і підняли на дзвіницю Херсонеського монастиря. Урочисте повернення дзвону відбулося 23 листопада 1913 року. 1925 року радянська влада розпустила монастир, а через два роки всі його дзвони було відправлено на переплавку. Лише один дзвін було встановлено на березі як сигнальний.

Метки: Херсонес, Дзвін бажань
19:28 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Росіяни обурилися через жарт Жванецького щодо Курил

Михайло Жванецький, уродженець Одеси і відомий сатирик, пожартував про Курильські острови, і його висловлювання не сподобалося користувачам з Росії.

Про це пише replyua.net з посиланням на Обозреватель.

Зокрема, одесит зазначив, що можна продати японцям один з Курильських островів, а на виручені кошти купити багато горілки всім стражденним жителям Росії.

Відео з цією промовою Жванецького з'явилося в Інтернеті і викликало найспекотніші обговорення. Втім, сатирик не готував промову заздалегідь, а лише відповів в студії на запитання телеведучого про те, якими способами потрібно вселити росіянам думку про те, що не можна вживати «Боярышник».

Що б зробив особисто я? Напевно, я б продав японцям один з Курильських островів. Ці дикі гроші допомогли б людям — у них з'явилися б кошти на хорошу горілку.

— заявив сатирик.

Також він зазначив, що коли-небудь, можливо, росіяни зможуть чогось навчитися у своїх сусідів японців. Глядачі, що знаходилися в студії, посміялися над заявою сатирика, однак в соцмережах багато користувачів обурюються, називаючи Жванецького «старим м@даком, що вижив з розуму» і «єврейською мордою».

Метки: Михайло Жванецький
14:21 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Ксенія Деснянська (Десні, Дада)

19 січня 1894 р. у м. Остер, Чернігівщина народилася Ксенія Десницька (Десні, Дада);— актриса німого кіно, яка знімалася в Німеччині.
Змалку займалася танцями. 16-річною Ксенія Десницька виїхала до Німеччини, де через рік народила дочку, майбутню успішну британську актрису театру та кіно 1930-1950-х Тамару Десні (Бродську).
Після жовтневого перевороту 1917 року Ксенія Десницька емігрувала на Захід, осіла в Берліні.
Вперше ім’я Десні фігурує 1921 року в титрах до стрічки «Weib und Palette / Поклик долі» режисера Йоханнеса Лютера. Розквіт кар’єри Десні припадає на 1926—1927 рр.

Дада активно знімається, а її партнерами стають артисти — Рудольф Кляйн-Рогге, який у 1927 році знявся в «Метрополісі» Фріца Ланга, а з Десні грав у фільмі «Діамантова троянда», Ольга Чехова і Макс Хансен («Сім’я Шимек»), Віллі Фрітш («Наречена боксера»), Гарі Лідтке («Солдат Марі» і «Дівчина з народу») та інші.
У 1929 році 35-річна акторка покинула кіно.
1931 року Десні разом з дочкою Тамарою оселилась в Лондоні.
1950 перебралась у Францію, де дочка відкрила готель і ресторан «Тамара». Померла в Рокфор-Ле-Пен на Лазуровому узбережжі 1954 року.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7055

Метки: видатні люди, Ксенія Деснянська
12:18 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Традиції та вірування на Водохреща (Йордан)

Картинки по запросу Традиції та вірування на Водохреща

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.

19 січня закінчувався дванадцятиденний період святок, а тому останній день цього періоду супроводжувався різними магічними діями та повір'ями.

У світоглядному плані Водохреща — це свято єднання людських душ і народження нових надій. Щороку, очищуючись освяченою водою, ми ніби заново народжуємося, залишаючи в минулому сварки, невдоволення і образи.

Давнє свято вшанування Води

Своїм корінням Водохреща сягає найдавніших дохристиянських часів. Тоді воно було святом вшановування Води, яка є праматір’ю світу.

Наші предки знали, що вода є носієм інформації, і тому не лише намагалися у цей час відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості.

Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні була надзвичайно відповідальною. Недаремно ж під час свят віруючі люди стережуться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.

Християнство спочатку сильно боролося з ушануванням води, але не змогло його перемогти, і врешті-решт прийняло й освятило. Тепер у нас ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками… І саме тут найчастіше з’являються чудотворні ікони.

Свято ж вшанування води тепер приурочене «таїнству» хрещення Ісуса Христа. Проте, його основу становлять давні народні мотиви.

Другий Святвечір

Надвечір’я Богоявлення – 18-те січня — українці відзначають святковою трапезою, що носить сімейний характер. Називають її по-різному: «Бабин вечір», «Голодна кутя», «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір»...

Віруючи від ранку і до вечора цього дня постують, а сідають до столу тільки після служби у церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

В деяких регіонах при цьому приказували, звертаючись до злих сил: «… не дамо вам Святої вечері… будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…». Звідси, вважається, й походить назва "Голодна кутя", а тому родина, сідаючи за стіл, вже не продмухує свої місця.

В інших регіонах України вважали, що на третю, останню кутю — «Голодну кутю» — подавати слід 12 пісних страв, та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на «той світ», а тому це й для них був голодний Святвечір.

На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, голубці, пироги, гречані млинці на олії, обрядовий хліб, кутя та узвар. Після вечері всі члени сім'ї колись клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, – «щоб хліб родився».

Господиня брала залишки святочних страв, змішувала їх з борошном та сіном і господар частував ними домашню живність. У деяких регіонах діти або парубки бралися «проганяти кутю»: «Геть кутя з покутя, а ти, узвар, йди на базар», — при цьому стукали макогонами по воротах, розбивали горшки та тричі стріляли з рушниць, проводжаючи цим душі померлих, щоб не залишалися між людьми і не шкодили живим.

У Надвечір’я Богоявлення дівчата пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю (свого нареченого), а батько міг присмалити дітям чуба, «щоб вовка не боялися».

У дохристиянських ритуалах обряд «Голодної куті», перш за все, спрямовувався на випровадження злої сили зими та закликання заможності, здоров'я і достатку весни.

У багатьох регіонах України з цією ж метою в садок або на вигін виносили «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з «дідуха» дівчата згрібали і відносили на город, – «аби огірки родили».

Традиції та повір’я на Водохреща

За кілька днів до Водохреща, або ж увечері 18 січня, молодь у давнину йшла до водойми й там парубки вирубували з криги хреста «Йордана», виймали його і ставили поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим соком і прикрашали ялиновими гілочками.

19-того січня до річки на посвяття йшли старі і малі. Це двонадесяте свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель.

Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».

Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням.

Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері. Люди раділи, вітали одне одного зі святом.

Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.

Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.

У центральних і східних районах України на Водохреща найсміливіші чоловіки, парубки та жінки стрибають в ополонку, бо вірять, що це купання захистить від усіх хвороб протягом року.

Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща колись спостерігали за погодою і намагалися спрогнозувати врожай:

  • Удень йде сніг – на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для пізньої;
  • Якщо на Водохреща зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди;
  • Коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!».

20 січня – останній день новорічних свят

Наступного дня після Водохреща – 20 січня – вшановується Іоанн Хреститель (Іван Предтеча).

З цього часу вже переходять до звичайного трудового ритму. Колись господині діставали свої починки (полотно, нитки), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, «щоб лихий ниток не плутав».

І все ж, на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських справ, важливу роботу не розпочинали. Це був, свого роду, ритуальний перехід, а тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».

«Рідна країна»

Метки: традиції і свята, Водохреща
10:26 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Українська кухня.САЛАТ ОВОЧЕВИЙ ЗИМОВИЙ

Відварену картоплю нарізати, додати зелений горошок, квашену капусту, дрібно нарізану цибулю, моркву, посолити, поперчити і заправити сметаною з гірчицею.
На стіл подавати, посипавши зеленню кропу і петрушки.
Картопля – 500 г, зелений горошок – 150 г, квашена капуста – 300 г, цибуля – 100 г, морква – 250 г, сметана – 150 г, гірчиця – 25 г, сіль, перець – за смаком.
http://ukr-bluda.mk.ua/salat-ovochevij-zimovij/

Метки: салат, українська кухня
10:15 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Феномен хрещенської води: дослідження науковців

poradumo.pp.ua

З давніх-давен відомо про дивовижні цілющі властивості хрещенської води, проте фізична причина феномену досі лишається нез’ясованою.

Український вчений Михайло Курик уже понад десятиліття досліджує, як змінюються властивості води в цей період. Результати хоч і здаються неймовірними, незаперечні: науково доведено, що фізичні характеристики води під час зимових свят змінюються. Максимуму зміни сягають на Водохреще, пише Урядовий кур'єр.

«2003 року церква звернулася до Інституту фізики із запитом: що вчені думають про таке явище, як Водохреща, як його розуміти? Із цього приводу я зустрічався з патріархом Філаретом, що було дуже важливо, бо фактично отримував від нього схвалення, що це не перевірка церкви. Питання було в тому, чи може фізика щось сказати з приводу цього феномену. Церква стверджувала, що 19 січня Божа благодать спускається на Землю й вся водна гладь набуває енергії та оживає», — згадує засновник відділу молекулярної фотоелектроніки Інституту фізики НАН України, директор НДІ екології людини доктор фізико-математичних наук професор Михайло Курик.

Основна особливість води, розповідає науковець, така: вона дуже добре акумулює енергію. Скажімо, якщо перед двома співрозмовниками поставити по склянці з водою, а потім провести виміри цієї води, виявиться, що в кожній склянці вона неоднаково змінить фізичні властивості.

У співпраці з церквою Київського патріархату вчений почав шукати, за що зачепитися. Який показник вимірювати? Зрештою дійшли висновку: перше, що було бажано виміряти, — це так звана структура, або кластерність води.

«Молекула Н2О тетраедрична. Разом із домішками, що є у воді, створюються так звані конгломерати, які дихають. Треба було навчитися вимірювати їх у динаміці. Це міряється величиною кислотно-лужної рівноваги РН. У перших дослідженнях були зосереджені на цьому», — пояснює він, перегортаючи сторінки із графіками та діаграмами, на яких результати багаторічних досліджень.

«5 січня 2003 року нині вже покійний заступник директора Інституту теоретичної фізики Антонченко, визначний фахівець у дослідженнях властивостей води, привіз мені 25 запакованих півлітрових пляшечок води. Досліди тривали до 22 січня. Коли потім порівняли всі показники, то побачили зміну енергетичних характеристик води: з’ясувалося, що вона «відчуває» Різдво, Новий рік за старим стилем, а найбільші зміни відбуваються саме на Водохреще», — розповідає Михайло Васильович.

Відтоді щороку з 9 до 23 січня професор Курик за допомогою приладів проводить виміри цієї води. «Те, що змінюється її енергетика, ми довели стовідсотково, — каже він. — Неймовірно, але факт: вже понад десятиліття в жодній пляшці вона не зацвіла й не зіпсувалася, чудово зберігаючи всі характеристики. Це дало змогу підтвердити феномен хрещенської води й зробити певний висновок про космологічну природу Водохреща. Вплив космологічних чинників циклічно повторюється щороку. Як впливають ці події на людину? Через її внутрішню воду. Адже що основне в живому організмі? Вода, яка там завжди є, це так звана внутріклітинна вода».

Дивна річ: на Землі пропорції води такі самі, як у людському організмі, — дві третини. Після народження організм людини має визначене природою співвідношення зв’язаної внутріклітинної води та вільної міжклітинної. Цей баланс має підтримуватися постійно. Це означає, що щодня людина повинна пити таку воду, яка максимально підтримує це співвідношення. Що довше вона підтримує цей баланс, то довше залишається здоровою. Від низькоякісної води страждають передовсім ті органи, де її багато, — мозок, статеві клітини, кровоносна система.

Згідно з даними ВООЗ, 80% усіх проблем людини пов’язані з якістю питної води.

Упродовж цього часу з’ясувалася ще одна закономірність, яку важко було передбачити: коли Михайло Курик проаналізував фізичні характеристики пляшок із водою, виявилося, що параметри води — і це не містика — синхронно змінюються з фазами проходження Місяця знаками зодіаку.

Вода, набрана на Водохреще, особливо цілюща і має лікувально-профілактичне значення. Її п’ють, якщо почуваються зле, кроплять у разі зурочення. «Хрещенська вода має дуже добру енергетику, яку зберігає роками», — наголошує науковець.

Хрещенську воду треба набирати у першій половині дня 19 січня з будь-якого джерела, головне, щоб була чистою. Найкраще джерельну. Таку воду можна пити щоранку, додаючи столову її ложку в склянку звичайної води. Вона дуже добре піднімає енергетику людини чи будь-якої живої структури.

Ще одне диво полягає в тому, що коли цю воду не ізолювати, до вечора 19 січня її властивості зникають. Тому хрещенську воду треба зберігати в керамічному посуді щільно закритою. Тоді вона збереже властивості впродовж багатьох років. А під час освячення потрібно, щоб ємність із водою була відкритою.

Складається враження, каже вчений, що з 18 на 19 січня Земля проходить якесь особливе опромінення, в результаті якого всі живі структури набувають енергії. Як достеменно пояснити це, науковці поки що не знають.

http://ridna.ua/2017/01/fenomen-hreschenskoji-vody-doslidzhennya-naukovtsiv/

Метки: Феномен хрещенської води
07:13 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

19 січня: це цікаво знати

Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі свої хиби і підіймайся!
Григорій Сковорода

За церковним календарем 19 січня відзначають Богоявлення Господнє, хрещення Ісуса Христа і освячують воду.

Православна церква вчить, що саме цього дня Ісус з Назарета прийшов до Іоанна. І коли той поклав Йому руку на голову, тоді і сам був охрещений від Нього. Охрестившись, Ісус вийшов з води, і розкрилися над Ним небеса, і побачив Іоанн Духа Святого, що спускався, як голуб, і зійшов на Христа, а з неба було чути голос Бога Отця: «Це Син Мій улюблений. У Ньому Моє благовоління».

На Водохреща 19 січня воду освячують у річках, ставках та криницях. Зветься вона хрещенською. Люди вірять, що вона є своєрідною панацеєю від багатьох недуг та приписують їй властивість ніколи не псуватися.

Колись за тиждень до свята на водоймах випилювали крижаного хреста, обливали його буряковим соком та прикрашали ялиновими гілками. На водосвяття відправлялися всі. Після освячення води, пучком сухих васильків кропили все у хаті та господарстві, потім писали хрестики на образах, сволоці, дверях і миснику. По обіді дівчата бігли вмиватися в йорданській воді, «щоб були рожеві лиця». А хлопці змагалися навкулачки за хреста: куток проти кутка або село проти села. Переможці забирали собі крижаного хреста.

19 січня народились:

1889 — Марія Тим'як (Івано-Франківська обл.) — народний майстер мистецької кераміки. Створювала оригінальний побутовий посуд (миски, глечики), вазочки і фігурки, оздоблюючи їх геометричним орнаментом. Вироби зберігаються у музеях Києва і Львова.

1897 — Гордій Левченко, військово-морський діяч, адмірал, головнокомандувач Балтійського флоту. У 1939—1942 роках — заступник наркома ВМФ СРСР. Під час Другої світової війни керував обороною Криму.

1912 — Тимофій Левчук (Житомирська обл.) — український кінорежисер, народний артист. Фільми: «Іван Франко», «Калиновий гай», «Два роки над прірвою», «Помилка Оноре де Бальзака», «Родина Коцюбинських» та ін.

Події 19 січня:

1906 — побачив світ перший номер першого українського сатиричного журналу «Шершень».
1907 — В журналі «Вар'єте» з'явилися перші рецензії на кінофільми.

Чи знаєте ви, що:

Перший україномовний ілюстрований сатиричний журнал «Шершень» виходив від 6 (19) січня до 14 (27) липня 1906 року в Києві.

Його видавцем і редактором був Володимир Лозинський. За цей період з’явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків.

Перший подвійний номер «Шершня» (16-17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено, який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання «Шершня», редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал «Чміль». Дозвіл на його видання отримав секретар журналу «Шершень» А. Коваленко 15 квітня. Але «Шершень» не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним.

Над випусками «Шершня» працювали такі визначні постаті, як Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Іван Липа, Осип Маковей, Іван Нечуй-Левицький, Людмила Старицька-Черняхівська, Василь Стефаник, С. Тимченко, Гнат Хоткевич та ін.

На обгортці першого номера «Шершня» − малюнок Ф. Красицького, родича Т. Шевченка. Малюнок без назви і супровідного тексту, але його зміст зрозумілий. Художник висвітлив класовий поділ суспільства та його боротьбу. Через проломану тюремну стіну молодий робітник лівою рукою передає ув’язненій українській дівчині прапор з написом «Воля». Біля неї лежать на бруку тіла вбитих. А далі зображені фабрики, оточені густим чорним димом.

Ф. Красицькому належать й інші гострі карикатури, в яких зображував в’язня, котрий через ґрати дивиться на ластівки, що звили гніздо, або п’яного довговусого і череватого пана-росіянина, що солодко спить на мальованій печі, а в дверях товпляться селяни, чекаючи його наказів про розподіл роботи...

Видання «Шершня» припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зламали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 – 1907 рр. журнал «Шершень» займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу «Шершень», окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 – 25. (www.osvita.ua)

«Рідна країна»

Метки: Календар
18:29 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Водохресний Святвечір: обряди та традиції

rojdestvenskiy-stol-1024x1024

Православні християни напередодні Хрещення, 18 січня, відзначають Святвечір або «Голодну кутю»

Водохресний Святвечір завершує новорічно-різдвяні свята, пише Politeka.

У цей день прийнято поститися, а ввечері відзначати Святий Вечір, який за традиціями дуже нагадує Різдвяний Святвечір.

Оскільки основну роль в цьому святі має вода як символ нового життя, очищення, здоров’я, то увечері 18 січня в церквах починали святити воду. По поверненню з церкви люди ставили крейдою або кіптявою свічки хрести над усіма вікнами і дверима, щоб відігнати нечисту силу.

Напередодні великого свята Водохреща у квартирі роблять ретельне прибирання, в якому бере участь вся родина: і дорослі, і діти. Окрім того, 18 січня знімають різдвяні прикраси.

За традицією на Водохресний Святвечір готують голодну кутю з рису, пшона або ячменю з родзинками та медом. Накривають стіл з пісних страв: пироги, вареники, соління, при цьому кількість страв обов’язково має бути непарною. Найчастіше це буває 7 або 9, обов’язково включаючи узвар. 18 січня постили весь день, а за стіл сідали з першою зіркою. Трапезу починали зі святої води, потім їли кутю і запивали узваром. Після чого приступали до решти страв: печива, яке випікали у формі хрестів та пісним пирогів.

За віруваннями наших предків, в водохресний святвечір закінчується колядування, це остання ніч і день, коли ворожіння і замовляння мають особливу силу. Ворожать на Хрещення з 18-го на 19-е практично так само, як на Різдво і Маланку (старий Новий рік), хоча церква подібні ритуали не вітає.

https://politeka.net/ua/398351-vodokhresnyy-svyatvechir-obryady-ta-tradytsiyi/

Метки: традиції і свята, Водохресний Святвечір
16:46 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Стало відомо, хто має шанс представляти Україну на Євробаченні-2017

Стало відомо, хто пройшов до півфіналу в національному відборі на пісенний конкурс Євробачення-2017.
Як йдеться в повідомленні на сторінці Eurovision Club Ukraine у Facebook, було відібрано 24 виконавця та колективи.

За право представити Україну поборються Арсен Мірзоян, Міла Нітіч, Віталій Козловський, Aghiazma, Сальто Назад, Green Grey, Rozhden, Vivienne Mort, Пающие трусы, Анастасія Прудіус, Tayanna, Detach, O.Torvald, Illaria, Kadnay, Рома Веремейчик і група Lumiere, MamaRika, Laliko, Melovin, Letay, Panivalkova, С. К.А. Й., Monochromea, Kuznetsov, передає Новое время.

Півфіналістів обирали організатори нацвідбору разом із музичним продюсером Костантином Меладзе.

Нагадаємо, півфінальні конкурси Євробачення-2017 в Києві пройдуть 9 та 11 травня, а фінал відбудеться 13 травня.

Вартість квитків на шоу міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2017 складе від 20 до 100 євро.

http://vidia.org/2017/63176

Метки: "Євробачення2017 "
16:18 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Українська кухня.Меживо із баклажанів

Баклажани нарізати невеликими кружальцями, посолити і залишити на 1 годину. Обсмажити на олії з двох сторін. Цибулю дрібно нарізати і теж підсмажити. Баклажани та цибулю скласти в каструлю і залити овочевою заправкою.

Тушкувати 15-20 хв.
Для заправки помідори протерти через сито, додати сіль, перець, цукор і оцет. Меживо подають на стіл холодним.

Баклажани – 1 кг, соняшникова олія – 100 г, цибуля – 200 г, помідори – 300 г, цукор – 15 г, оцет – 50 г, перець, сіль – за смаком.

http://ukr-bluda.mk.ua/mezhivo-iz-baklazhaniv/#more-36

Картинки по запросу Меживо із баклажанів

Метки: українська кухня, баклажани
14:02 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка)))

Метки: Посмішка
12:58 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Андрій Розумовський-приятель і меценат Бетховена

2 листопада 1752 р. у козацькій столиці Глухові народився третій улюблений син Кирила Розумовського, останнього гетьмана Лівобережної України та Наталії Наришкіної, внук українського селянина Грицька Розума, князь Андрій Розумовський, дипломат, пропагандист української музики в Європі. Те, що Андрій по батькові був нащадком пастуха, а по матері – принцем крові, ніколи не забувала Катерина ІІ (Невже він кандидат на Її престол? Але він же ніколи не любив Росію, – додавала вона).
Для своїх дітей гетьман відкрив спеціальну «академію», своєрідний прототип закритого ліцею, найняв для цього на Василівському острові в Санкт-Петербурзі великий будинок-палац і найкращих викладачів Європи. Андрій здобув блискучу освіту. Довершені знання десятка мов; правда, російську Андрій знав тільки в усному варіанті, писати державною так і не навчився. Мав абсолютний слух, отримав прекрасну музичну освіту. Особливо любив Андре історик А. Шлецер.
Коротким було дитинство Андрія: з 12 років юний Розумовський служив мічманом у англійському флоті.
У 17 років Андрій Розумовський закінчив Страсбурзький університет.
Випускник університету служив на російському флоті. У віці 20 років став капітан-лейтенантом, командиром пакетботу « Быстрый».
Як Тарас Григорович любив дружин господарів дому, так Андрій Кирилович не пропускав мимо вінценосних красунь, любив романтичні авантюри, розкіш, зброю, собак, за що у Європі його називали «Пустунчик Андре». Амурний вишкіл стрункий красень здобув при дворі французького короля у Версалі, грав у піжмурки з Марією-Антуанеттою. Серед чуток про графа була така: він мав чарівний дар не тільки зачаровувати вінценосних красунь, а бути другом рогоносних чоловіків.
Графу Розумовському подобалася служба при дворі, він став другом Павла. Незабутнім для нього був вояж фрегату «Екатерина» під командуванням капітан-лейтенанта Розумовського з Любеку, коли він віз трьох сестер Гессен-Дармштадстких, одна з яких мала стати дружиною цесаревича Павла. Розумовський дізнався, що наречена – Вільгельміна-Наталя, – і огорнув дівчину власними чарами. Дівиця не змогла встояти перед багатим красенем, тому й довелося їй влаштовувати гінекологічну істерику при дворі Катерини. Ну, а далі – дружна родина з трьох, але не все коту масляна. Вирішила Катерина вислати успішного красунчика: Ревель, Батурин, Відень. За два роки в столиці Австро-Угорщини Андрій встиг закохатися в графиню Марію Вільгельміну фон Тун-Гогенштейн. Нарешті 25-літнього Андрія Розумовського призначили в Неаполь міністром і надзвичайним посланником при дворі короля Фердинанда IV. Та королем правила королева Марія-Кароліна, дочка австрійського імператора Франца 1, тому завдання пустунчика Андре було закохати в себе Марію-Кароліну.
Після Італії, Швеції Андрій Розумовський знову у салоні своєї коханки Тун. Там за час відсутності пустунчика підросли «три грації», три дочки Марії Вільгельміни фон Тун-Гогенштейн.
47904328_1251116052_YElizabet_fon_tunrazumovskayaГраф закохався у Елізабет і попросив дозволу у батька на шлюб із католичкою; дозволу у імператриці на одруження з іноземкою. У 1788 р. він одружився.
Розумовський був послом Росії в Австрії у 1792–1807 рр., за дипломатичні успіхи нагороджений князівським титулом (1815). Він займався облаштуванням своєї знаменитої картинної галереї, проведенням славетних музичних вечорів. Для картин було побудовано палац у неокласичному стилі, щоб зручно було під’їжджати, князь оплатив побудову кам’яного мосту через Дунай.
У салоні своєї тещі граф Андрій познайомився з 21-річним Людвігом ван Бетховеном. Нащадок українських козаків, який співпрацював із Гайдном і Моцартом, узяв матеріальну опіку над композитором: надав пожиттєву ренту великиму німецькому композитору.
У 1808 р. Андрій Кирилович організував найкращий квартет свого часу і перший в Європі ансамбль постійного складу: музиканти мали в ньому довічний ангажемент. Для створення квартету він найняв трьох музикантів, а другою скрипкою ансамблю був сам князь Андрій. Квартет відразу став квартетом Бетховена, у його репертуарі було все, що створював Бетховен нового, і виконувалося як того хотів автор. Людвіг ван Бетховен присвятив Андрію Розумовському П’яту та Шосту симфонії, а також три струнні квартети, що отримали назву квартетів Розумовського. Найбільше поталанило пісні козака харківського полку Семена Климовського «Їхав козак за Дунай», написаній після поразки в Полтавській битві. Цей твір заспівав російський дипломат Андрій Розумовський Бетховену.



У січні 1815-го на очах трьох імператорів згорів палац Розумовського з унікальною колекцією. Ця пожежа – удар у серце колекціонера і по кишені мецената. Через місяць світлійший князь Андрій Кирилович влаштував Бетховену концерт, останній публічний виступ Бетховена-піаніста, він акомпанував «Аделаїду» співаку Вільду. Всі статки батькового спадку пішли в чорну діру. Розумовський не міг більше утримувати квартет: він призначив музикантам довічну пенсію.
На згадку про дружбу граф Андрій подарував Людвігу ван Бетховену невеличку скульптуру прес-бювар у формі козака на баскому коні, що нині зберігається в музеї Людвіга ван Бетховена у Бонні.
11-го грудня 1806 р. після довгої хвороби вмерла дружина Розумовського, Єлизавета. Через десять років князь одружився з графінею Костантянтиною-Домінікою Йосипівною Тюргейм.
23 вересня 1836 р. помер 84-річний Андрій Розумовський, дипломат, син останнього гетьмана України Кирила Розумовського, приятель і меценат Бетховена.

http://uahistory.com/topics/famous_people/4549

Метки: видатні українці, Андрій Розумовський
<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Фея Пальцевеерова
Загрузка...
Войти