Мне подарили

Сообщества

11:09 29.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка

Світлина від Баба і кіт.

Метки: Посмішка
15:04 28.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Україна в житті Михайла Булгакова— до 126-ї річниці з дня народження письменника

Михайло Опанасович Булгаков народився в древньому Києві.

Він завжди казав: "Які ж чудові зірки на Україні. Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд — і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро... Немає красивішого міста на землі, ніж Київ".

Дім Листовничого на Андріївському узвозі 13, де з 1906 року жили Булгакови; цей будинок відомий також під назвами дім Турбіних, дім Булгакова

Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто, і коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі — Київ.

М. Булгаков оспівав це місто не лише в своєму першому романі і першій поставленій в театрі п'єсі. Він дав його живий і любовно виконаний портрет в нарисі "Київ — місто" (1923 р.).

Генерал Чарнота у п'єсі "Біг" постійно мріє про Київ.

У романі "Майстер і Маргарита" автор гнівно осуджує киянина Поплавського, який заради життя із Москві зрадив своє місто.

У Києві проминули дитинство та юнацькі роки Булгакова. В 1918—1919 рр. він пережив тут бурі громадянської війни. Багато разів Майстер повертався в Київ. Був тут у 1923 році, коли працював над "Білою гвардією". У 1936 році приїжджав на гастролі з Художнім театром. Він завжди захоплено розповідав акторам про старовинний Київ, прогулюючись вулицями улюбленого міста.

Без Києва у серці Булгаков не написав би своїх найкращих творів. Разом з Києвом він пережив страшні роки окупації. Навчався в Київській гімназії, де прочитав Гоголя.

Володимирська гірка, дім Городецького, Труханів острів. "Гору замело снігом, засипало до маківки — і стала велична цукрова голова. А дім накрило шапкою білого генерала..." — так написав у нарисі про ці місця письменник.

Місто і майбутній Майстер виростали разом, разом переживали трагічні події. Попереду був складний шлях, була Москва, де Булгаков написав "Білу гвардію", "Дні Турбіних".

Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Майстра: "Рукописи не горять".

Після 25 років мовчання нарешті прийшло визнання. Але перша знаменна подія в творчості письменника — це роман про Андріївський узвіз та долю братів Турбіних. Це — Україна в житті Булгакова.

У 1914 році М. Булгаков працював лікарем у Кам'янець-Подільському військовому шпиталі. Тоді він був уже одружений, його дружина Тетяна Миколаївна працювала сестрою милосердя. У цьому ж році у липні шпиталь переїхав у Чернівці. І лише наприкінці літа 1914 року молодого лікаря перевели у Смоленськ.

У 1922 році померла мама М. Булгакова. І вперше він не зміг приїхати до Києва. "Мамо, світла королево, де ти?" — запитує він у тузі біля могили матері, завітавши до Києва.

Пам'ять про Україну тривожила його серце. Він згадував кам'янець-подільські ліси, чернівецькі зорі, вузенькі круті вулиці Києва.

Закоханість у це місто М. Булгаков завжди беріг у своєму серці. І Київ свято береже пам'ять про великого земляка.

Украина. Киев. Андреевский спуск. Дом-музей Михаила Булгакова.

Дом— музей Михайла Булгакова в Києві,Андріївський узвоз

Метки: Київ, Михайло Булгаков
11:59 28.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

БОРЩ ТА КАША ЇЖА — НАША?

Зараз дуже люблять відокремлювати національне, народне, українське від запозиченого, в тому числі в кулінарії, вияснюючи, які страви є саме українськими. Пишатися тим, що саме українці придумали борщ, вареники чи солити сало.

Як на мене, ідеї знаходження споконвічно українських страв беззмістовні, це якійсь комплекс меншовартості — ми постійно хочемо донести всьому світові, що це наше і придумали тільки ми. Насправді багато страв мають аналоги в кожній культурі. І як показує історія, часом запозичені в іншого народу страви, в різних країнах набувають якихось нових елементів та стають популярними на весь світ.

Наприклад пельмені, вареники, манти, равіолі, хінкалі — важко визначити, хто перший придумав класти в тісто начиння і варити. Та й чи треба?

Як на мене, все що ми готуємо стабільно протягом 50 років (тобто, як мінімум два покоління) може вважатися українською стравою. Навіть якщо страва запозичена, ми готуємо з наших продуктів і по-своєму, породжуючи тим самим нове. Тому ті ж вареники, навіть якщо принцип був запозичений, ми придумали готувати і з картоплею, печінкою, маком, калиною, вишнями, яблуками, та навіть з салом — тож, це наша, українська страва!

Борщ точно більше ніж 300 років готується в Україні — який сенс говорити, що його могли винайти не ми. А ще якби ви спробували його в 18 сторіччі, то навряд чи би впізнали: сьогодні кислинку борщу дає помідор, але помідори стали додавати до українських страв в 19 сторіччі, і до цього ту кислинку борщу давали сквашені буряки. Власне цей квас, і був основою борщу, шпундри та інших страв. Картоплю в борщ почали додавати лише з кінця 18 початку 20 сторіччя.

Це старовинна українська страва — шпундра. Рецепт можна подивитися тут

І поки ми шукаємо якусь споконвічну свою страву, сперечаємось, запозичене воно чи ні, часто можна зустріти в російських ресторанах за кордоном українські страви. Наприклад, в Лондоні є ресторан російської кухні "Borshtch N Tears", тобто "Борщ і сльози", зверніть увагу не "Щі і сльози".

http://www.depo.ua/

Метки: українська кухня
07:36 28.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

28 березня: це цікаво знати

"Щастя, як здоров’я: коли воно є, його не помічаєш"
Михайло Булгаков

28 березня за григоріанським календарем 87 день року. До кінця року залишається 278 днів.

У народі 28 березня підмічали, якщо цього дня прилетять чайки, то морозів вже не буде.

За церковним календарем 28 березня вшановують мученика Агапія, священномученика Олександра та мученика Никандра.

Іменинниками 28 березня є:
Олександр, Денис, Никанор.

28 березня народились:
1870 — Юліан Бачинський, український громадський і політичний діяч, публіцист, автор праці "Україна Irredenta", в якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави;
1905 — Георгій Авраменко, український актор і режисер. Заслужений артист УРСР.

Події 28 березня:
1930 — Михайло Булгаков, доведений до відчаю "пролетарськими" критиками і взагалі життям, звернувся з листом до уряду СРСР. "Я звертаюся до гуманності радянської влади і прошу мене, письменника, який не може бути корисним у себе на батьківщині, великодушно відпустити на свободу".

Чи знаєте ви, що:

  • В Україні від народження і майже протягом наступних трьох років хлопчик знаходиться постійно з мамою чи бабусею. У дитячому садочку теж працюють жінки, у школі їх до 90%, а у вузах — майже 50%. Психологи стверджують, що в таких умовах, наслідуючи зразки поведінки й мислення жінки, чоловік виростає з жіночим баченням світу.
  • Спартанських хлопчиків, яких з семи років виховували у спеціальних загонах, привчали до злодійства. Однак, якщо когось із них ловили на крадіжці, то сильно лупцювали, але не за злодійство, а за незграбність.
  • Після 40 років людина перестає рости і починає, так би мовити, "всихати" — зменшуватись у середньому на 10 мм кожні 10 років. Причина цього — зневоднення хрящів у суглобах.

Аліна Астахова, "Рідна країна"

Метки: Календар
10:51 27.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"Як допетрають, то злапають"

Зруйноване війною Запоріжжя, від вокзалу до заводу їде кілька танків, шепочуться у дворі за столом дядьки, а ми підслуховуємо.
– Допетрають чи ні ? – роздумував дядько Петро.
– А як втямлять, то бідному козакові білі ведмеді світять…, – додав тато.
– Ти диви, невже там (палець дядька високо здійнявся) є люди ?
Кинулися до тлумача Миколи, старшим, визнаним авторитетом. Той пояснив, що до 300-річчя приєднання України до Росії вулиця Ростовська (в Запоріжжі) одержала ім’я Богуна, інші нюанси розмови дорослих він теж не зрозумів. Через кілька днів ми з татом поїхали на виселок Чкалова і пройшлися вулицею Івана Богуна. Мені запам’яталася річка Мокра Московка тоді ще чистенька, її берег, порослий вербами, та невеликі будиночки. Тоді я почула вперше про славного козака, а з часом дізналася більше.
Отакої! Значить, невідомий відважний чиновник зважився назвати вулицю Запоріжжя іменем державника, який у 1654 році відмовився визнати зверхність північного сусіда. І слава Богу! що органи тоді не допетрали. Тільки й сьогодні я не знаю імені того українця-відчайдуха, який у темряві тоталітаризму запалив запоріжцям свічу надії.

http://uahistory.com/topics/events/7778

Метки: Історичні події
11:06 25.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Добрі слова можуть бути короткими і легкими,

але їх відлуння воістину нескінченні.

Метки: цитата дня
10:50 24.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Життя нудне й одноманітне.

Але все змінюється, коли приходять ВОНИ...

— гроші на карточку!

Метки: цитата дня
13:01 23.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні

Готуєте щось смачненьке? Робіть це з любов’ю, хорошим настроєм і запасом цікавих українських словечок!

Радіо 24 продовжує знайомити вас з особливими українськими словами, якими можна замінити свій суржик у щоденному житті.

Для того, щоб поповнити свій словниковий запас вражаючими словами, завантажуйте додатки "Р.І.Д." та "Мова. ДНК нації". А поки ловіть 13 слів, які знадобляться вам на кухні!

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146978

Тримбулька — тонка зелена цибулька.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146948

Балабані — боби.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146951

Бандурки — картопля.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146952

Долки — млинці.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146953

Жовтець — майонез.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146954

Засмачити — приправити.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146956

Зупа — суп, юшка.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146958

Мацянка — соус, підлива.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146961

Надіваний — фарширований.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146966

Пательня — сковорода.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146969

Перчиця — паприка.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146972

Садовина — фрукти.

13 колоритних українських слів, незамінних на кухні - фото 146974

Товченики — котлети.

Метки: Українська мова
16:11 22.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Олександр Вертинський

« Жаль, что я пою по-русски и вообще весь русский. Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински! Украина – рідна мати… Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке…», – писав Олександр Вертинський дружині, «…Как бы я хотел жить и умереть здесь. Только здесь! Как жалко, что человек даже не может выбрать себе угол на земле! Что мне Москва? Я не люблю ее! Я всей душой привязан к этим камням, по которым я шагал в юности, стирая подметки, к этим столетним каштанам, которые стоят и стояли тогда, и будут стоять после моей смерти…»
Олександр Миколайович Вертинський народився 21 березня 1889 р. у Києві на Володимирській, 43 (навпроти Золотих воріт).
Його батько Микола Вертинський був людиною шанованою, відомим у Києві адвокатом, отримував солідні гонорари від багатих клієнтів, але часто безкоштовно допомагав бідним; мав оригінальне хобі – журналістику. Він друкувався в «Киевском слове» (під псевдонімом — Граф Нівер),
Його кохана – Євгенія Скалацька, шляхетного походження (по жіночій лінії виходила із дворянського роду Ільяшенків, який мав родинні зв’язки із сім’єю Миколи Гоголя-Яновського). Коханці мали дочку Надійку і молодшого на п’ять років сина Сашка. Разом із батьком діти у неділю відвідував Володимирський собор. «Васнєцовський гнівний живопис змушував тріпотіти моє серце. Один «Страшний суд» чого вартий»… «Батько водив мене на хор у маленьку гімназичну церкву. Він же привів мене в знаменитий Контрактовий зал на Подолі, який став моєю акторською колискою», – згадував Сашко.
Втім сімейне щастя дорого коштувало: перша дружина не давала розлучення. Коли Сашкові було 5 років, людські пересуди заставила матір зважитися на трагічний аборт. Батько не оговтався від горя: його знайшли непритомним холодного зимового дня на могилі коханої, скоро він «згорів» від сухот, помер, захлинувшись власною кров’ю. Олександр Вертинський на могилі батька зробив напис: «Папочка! Светлая память о тебе будет жить во мне, моих детях и внуках. Спи и знай это всегда. Саша Вертинский».
Сиріт узяли на виховання сестри матері в різні сім’ї, при цьому тітки повідомили Олександру неправду про смерть сестри. Коли Шуркові стукнуло 10 років, він блискуче склав вступні іспити до 1 імператорської гімназії, де навчалися Михайло Булгаков та Костянтин Паустовський. Оскільки тітка примушувала племінника сидіти за підручниками буквально до півночі, не дозволяючи гратися й гуляти з друзями, Сашко прогулював уроки, виправляв двійки у щоденнику. А щоб купити книжку або квиток у театр, Шурка почав красти гроші: у тітки, в печерах Лаври прикладався до святих і… виходив із повним ротом назбираних монет. Удома хлопця шмагали, як сидорову козу, але він не каявся. Врятували театр і літературні вечори, де Вертинський виходив на сцену з власними мініатюрами. Зрештою гоноровий талант вирушив завойовувати Москву. Вертинський грав у маленьких студіях невеликі ролі в модних п’єсах. На початку 1912 р. він виступав з невеликими пародіями у театрі мініатюр М.Арцибушевої. О. Вертинський вельми успішно знімався в німому кіно («Король без вінця», «Від рабства до волі», «Чим люди живі»), подружився з І.Мозжухіним і В.Холодною. У 1913 він спробував поступити в МХАТ, але екзаменатору Станіславському не сподобалася дикція: погана вимова букви «р». Наступного року Вертинський відправився добровольцем на фронт санітаром на поїзді, який курсував між передовою та Москвою. За час служби на його рахунку було 35 тис. перев’язок.
Після повернення до Москви Вертинський продовжував виступати в театрі мініатюр Арцибушевої з власним номером «Пісеньками П’єро». 25-річний двометровий худий чоловік виконував власні авторські пісні: «Маленький креольчик», «Ваші пальці пахнуть ладаном», «Ліловий негр», присвячені Вірі Холодній, у яку був палко та безнадійно закоханий. (Деякі знавці стверджують, що не так уже й безнадійно!). Витончений стиль Вертинського, маска сумного П’єро сподобалася глядачеві, так аудиторія, вихована на романсах, визнала новий жанр – авторську, художню пісню. Сам Вертинському говорив: «Я був більше, ніж поетом, більше, ніж актором. Я пройшов нелегкою дорогою новаторства, створюючи свій власний жанр».
1917 р. артист об’їхав майже всі великі міста Російської імперії, де виступав з незмінним успіхом. Він відмовився від маски П’єро й обрав сценічний костюм на все життя – концертний фрак. А закохуватися до безтями ніщо йому не заважало. У 1918 р. у Харкова Вертинський запалився почуттям до демонічно красивої актриси Валентини Саніної (на еміграції вона стане особистим модельєром і подругою Грети Гарбо), але…
Все закончилось так нормально,
Так логичен и прост конец:
Вы сказали, что нынче в спальню
Не приносят с собой сердец.
О. Вертинський не зміг ужитися з більшовицькою владою. Так, романс «То, что я должен сказать» («Я не знаю, кому и зачем это нужно») за спогадами Костянтина Паустовського Вертинський присвятив убитим у Борщагівці під Києвом юнкерам, яких послали «на вірну смерть проти небезпечної банди». За іншою версію, пісню було написано після розстрілу більшовиками всього особового складу юнкерської школи в Києві.
Но никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти к недоступной весне!
Збереглася легенда, що ЧК допитувала автора і Вертинський обурено відповів чекістам: «Це ж просто пісня, і потім, ви ж не можете заборонити мені їх жаліти!». На що отримав відповідь: «Треба буде, і дихати заборонимо!». О.Вертинський виїхав до Константинополя, пояснюючи: «Що штовхнуло мене на це? Я ненавидів Радянську владу?»
У Польщі Вертинський одружився з балериною на ім’я Ірена (справжнє – Рахіль Потоцька), присвятив їй пісню («Я вам сердце со сцены как мячик бросаю, ну, ловите, принцесса Ирен»). Шлюб виявився невдалим і нетривалим, пара розбіглася; Вертинський продовжив самотні подорожі. У Парижі він побачив знову генералів-сенаторів, перед якими виступав у Одесі 1919-го. Тільки генерали стали кухарями, дворецькими, а він лишився Вертинським. Познайомився з Марлен Дітрих і закрутив із нею роман. Приписують Вертинському й захоплення юною Аллою Баяновою. У 1935 р. Вертинський безнадійно закохався в поетесу Ларису Андерссен. У 53 роки він познайомився з 18-річною грузинською княжною Лідією Циргвава (з якою щасливо прожив свої останні 15 років, народивши двох талановитих красунь). Мудра жінка заплющувала очі на «чергові захоплення», а Олександр Вертинський казав молодій дружині: «Після моєї смерті любитимеш мене ще сильніше». Так воно й сталося: відчайдушно красива 34-річна вдова заміж більше не вийшла. Жоден чоловік не витримував конкуренції з мертвим Вертинським.
“Проплываем океаны,
Бороздим материки
И несем в чужие страны
Чувство русское тоски
………………………….
А она цветет и зреет,
Возрожденная в Огне,
И простит и пожалеет
И о вас и обо мне!..”
Александр Вертинский,
О нас и о родине.
Май 1935. Калифорния
Коли вони повернулися на батьківщину. О. Вертинський донечкам співав тільки українських колисанок, розспівувався українською «Реве та стогне…». На кіностудії Довженка грав українською у фільмах «Кривавий світанок» і «Полум’я гніву», чим дуже пишався. Наталія Ужвій його тоді спитала: «Те, що ви вивчили мову, це ще зрозуміло – мову можна вивчити, але звідки у вас суто українські інтонації?» Ледь не плачучи від радості, артист відповів: «Так я ж тут народився! Це ж моя Батьківщина!». Олександр називав Україну, Київ ніжною батьківщиною, казав: «Я готовий цілувати твої вулиці».
Солодка смерть застала 68-річного киянина Олександра Вертинського 21 травня 1957 р. Із уст в уста передавалася чутка, що співак помер у ліжку ленінградського готелю «Асторія», що зупинку серця спровокувала не гіпертонія, а відома білява кіно-діва.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7720#prettyPhoto/0/

Метки: видатні люди, Олександр Вертинський
12:52 22.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Пробачайте ваших ворогів, але не забувайте їх імена

Козаки-характерники - одвічні хранителі козацького роду 1/1

Метки: цитата дня
10:36 22.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Посмішка

Світлина від Цинічний Бандера.

"Карателі" ЗСУ везуть додому "награбовані" трофеїlaugh

Метки: Посмішка
12:37 21.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Вульгарність — це настирливе бажання жінки показати сексуальність...

якої нема.

Картинки по запросу  дура

Метки: цитата дня
12:35 20.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Якщо ви щось втратили, не турбуйтеся,
можливо ви просто позбулися від зайвого...

Метки: цитата дня
12:32 19.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

... Всі ми різні ...

Хтось цінує наше Мовчання...

Хтось — наше Слово...

А хтось любить нас просто за те,

що ми є в їхньому Житті ...

Метки: цитата дня
17:28 18.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Гопак 1953 рік. Унікальні кадри. Деякі з цих рухів вже не танцюють.

Гопак 1953 рік . Унікальні кадри. Деякі з цих рухів вже не танцюють.

Гопак з роками вироджується (втрачаються деякі бойові рухи).

Отакий рух як на 1:02 хвилині і на 1:18 хвилині — зараз вже не танцюють.

Тепер стосовно бойових прийомів... На 0:53 хвилині і на 0:58 хвилині і на 1:20 хвилині копняки у сидячому положенні.

Якщо ти сидиш, а навколо тебе стоять вороги, то таким чином їх зненацька можна збити з ніг. І невигідне сидяче положення стає вигідним. Ворог не очікує, що жертва яка сидить зможе дати відсіч. 1:02 хвилина — розкрутка навколо осі з розставленими руками. Без шабель в руках цей рух для більшості людей не зрозумілий. Якщо танцюристу дати в руки шаблю — рух стає відразу зрозумілим. Танцюрист перетворюється на небезпечного воїна, який косить ворогів шаблями навколо себе десятками. Прийом застосовувався якщо козака оточили. Точніше тактика в козаків така була — дати себе оточити а потім косити ворогів таким рухом.

Цей же рух танцюють пуштуни в Афганістані — нащадки скіфів саків так само як і наші козаки є нащадками скіфів саків.

Ось відео про гопак пуштунів Афганістану:

Така сама тактика — дозволити себе оточити а потім косити ворогів у індійських сікхів — нащадків скіфів в Індії. Такі собі індійські козаки. Рух який на 1:39 хвилині (удари ногами) сикхи теж виконують в своєму бойовому мистецтві "гатка". На 2:01 хвилині чоловіки по бокам ставлять підніжки з сидячого положення. Мало яке бойове мистецтво може похвалитись наявністю бойових прийомів з сидячого положення!

http://svitua.org/tsikavi-fakty/item/5467-hopak-1953-rik-unikalni-kadry-deiaki-z-tsykh-rukhiv-vzhe-ne-tantsiuiut

Метки: гопак
12:28 18.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Без спілкування немає відносин.

Без поваги немає любові.

Без довіри немає сенсу продовжувати.

Картинки по запросу sugar

Метки: цитата дня
08:40 16.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Ранковий позитив

Похожее изображение

Той, хто скаржиться на людей, що оточують його,

страждає з власної вини, тому що він не зрозумів:

ті, хто знаходяться поруч з ним — це саме те, що йому потрібно.

Еміліан Вафідіс

Метки: Ранковий позитив
08:28 10.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Тарасові дні

9 березня – День народження Тараса Шевченка. Цього дня партійні бонзи клали квіти до пам’ятника, тарабанили з папірця цитати «поета-революціонера». Здавалося б, радійте, українці, але цього дня:
1930 – Харків. Почався суд над членами «СВУ».
І вже по повній відривалася антиукраїнська влада 22 травня у день перепоховання Тараса Шевченка. Близькі друзі Тараса Григоровича та члени «Старої громади» взяли на себе організацію та фінансування. Було ретельно продумано все, щоб підкреслити – Шевченко – пророк нації. Судіть самі.
1. Дату перепоховання було обрано не випадково, адже 22 травня 1067 р. відбулося перепоховання мощів Святого Миколая до італійського міста Барі.
День Миколи Теплого став Днем Тараса.
2. Місце поховання обрано і викуплено державниками. 22 травня 1861 року земля Канева прийняла пророка нації Тараса Шевченка. Чернеча гора, де був старий козацький монастир, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, прогорнула сина України. Ховали Тараса, як гетьмана-парубка. У Москві з Шевченком прощалися нащадки останнього гетьмана України – Кирила Розумовського (брати Жемчужникови).
3. 22 травня від Успенської церкви Києва йшла процесія до Дніпра. Серед тих, хто ніс домовину Шевченка, були тільки нащадки князів Русі, представники гетьманських та полковницьких родів: письменник Михайло Старицький (Княжий рід Старицьких – найдавніший в Україні, бо починався від Володимира Великого.), Микола Лисенко, Тадей Рильський, Володимир Антонович.
Московські окупанти не забували, що ім’я Шевченка перекладається як бунтар, тому вдавалися до попереджувальних заходів. За часів царату пильнували заходи на 9 і 10 березня. Комуністи ж пішли далі у фарисействі: на день народження та день смерті Шевченка вони несли квіти до Тараса, читали з аркушика цитати, а 22 травня (у день перепоховання Тараса) відривалися по повній.
Місцем головних подій став пам’ятник біля університету в Києві. За царя все було просто: на постаменті стояв Микола, поряд у сірому будиночку з двома нулями збиралися ті, хто жовтим цвіте, а блакитним пахне. І так було десятки років, але… Саме 22 травня, протягом багатьох років, студенти Київського університету не мали занять, їм наказували не з`являтися цього дня ні біля пам`ятника Шевченку, ні біля університету. Упродовж трьох днів навколо пам’ятника Шевченку гуляли парами фотографи “любителі” з Nikon-ами та Canon-ами і полковники міліції. Царське місце геїв було зайняте міцними ґевалами, які за будь-якої погоди сиділи на лавах парку: грали у шахи, під дощем читали газети. А у дворі музею Західного та Східного мистецтва стояв загін “спецназу МВС”.
До пам’ятника Шевченку 22 травня пропускали тільки спеціально відібраних комсомольців з ОКОД «оперативний комсомольський загін міліції», хоч крім покладання квітів, співів українських пісень та читання віршів нічого фактично не було помітно: ніяких антиурядових виступів.
Бунт розпочався з палеоліту (зумісні підпали літератури). 22 травня 1963 року загинули рукописи, унікальні документи в бібліотеці Академії наук в Києві. У відповідь 22 травня 1963 року о 18-ій годині шестидесятники започаткували традицію покладання квітів до пам’ятника Шевченку у день його перепоховання. Таке своєрідне вшанування пам’яті Великого Кобзаря – певна українська маніфестація, вияв народного спротиву.
* 22 травня 1967 року біля пам`ятника Шевченку в Києві арештували чотирьох осіб, які просто поклали квіти. Лікар Микола Плахотнюк організував марш-протест до будинку ЦК КПУ. Ідучи, бунтарі співали:
Шалійте, шалійте, скажені кати!
Готуйте шпіонів, будуйте тюрми!
До бою сто тисяч поборників стане,
Пірвем, пірвем ті кайдани!
На балкон будинку ЦК вийшов сам Шелест, почав вести переговори: “Хлопці, та вони вже давно дома, борщ їдять, а ви мітингуєте…” Натовп не здавався. Тільки коли привезли затриманих і звільнили, люди розійшлися. Дорого заплатив Микола Плахотнюк за свій вчинок – 18 років у радянських психушках.
* 22 травня 1971 року за виступ коло пам`ятника Тарасу у Києві було арештовано й засуджено на 12 років «спецпсихушок» письменника Анатолія Лупиноса, який читав свій вірш «Покритка».
* 28-го травня дядя Толя був заарештований… карався у психлікарнях до березня 1983-го.
* Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, —
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.
Микола Плахотнюк і Анатолій Лупиніс і в пострадянські часи не припиняли боротьби за українську Україну.
* 22 травня 1979 року згоріла бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.
* 22 травня 1996 року на Хрещатику, 26 загинув у вогні фонд держрадіо України.
На жаль, мартиролог не завершено…

http://uahistory.com/topics/events/7544

Метки: Тарасові дні
14:23 08.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

6 кліше, які "прикипіли" до дати 8 березня

Міжнародний жіночий день – це державне свято в Україні.

Цього року Інститут національної пам'яті ініціював скасування вихідного у цей день, однак їхній задум не вдалося втілити.

Місяць тому "Української правда. Життя" запропонувала читачам відповісти на 10 запитань, щоб зрозуміти, як вони ставляться до свята 8 березня та ініціатив Інституту.

Наш тест пройшли більше 15 тисяч осіб. Звичайно, його результати не можна назвати репрезентативними та такими, що враховують гендерні чи вікові показники, однак відповіді показали цікаві тенденції.


У родині Міжнародний жіночий день святкують 72% наших читачів. З них 43% вітають мам, дружин та доньок, а 29% – отримують вітання від членів сім`ї. Не родинне це свято для 27%.На запитання "З чим у вас асоціюється 8 березня?" 34% відповіли, що це для них "День жінок". Ще 29% у якості асоціації видали офіційну назву свята – Міжнародний жіночий день. Додатковим вихідним цей день вважають 23%, а звичайним днем – 14%.

На роботі 8 березня святкують досить багато українців: 42% наших читачок отримують вітання від колег, 26% читачів вітають колежанок.

Категорично проти Міжнародного жіночого дня виступили 19% читачів, а ще 13% вказали, що у них на роботі не прийнято відзначати цю дату.

57% читачів зазначили, що квіти чи подарунки це невід'ємний атрибут свята 8 березня. 19% обмежуються вітаннями, а ще 7% вказали, що це не той день коли варто витрачатися.

На запитання "Чи потрібно святкувати 8 березня на державному рівні та лишити вихідним?" 49% читачів "УП.Життя" відповіли ствердно, 42% ж виступили проти таких святкувань.

Ми не намагатимемося робити висновки із цих відповідей, але попросили художницю Женю Олійник спробувати проілюструвати головні кліше, які "прикипіли" до дати 8 березня.

8 БЕРЕЗНЯ – "СОВКОВЕ" СВЯТО

Насправді найперше святкування Жіночого дня відбулося в Америці в 1909-му. В серпні наступного року на зустрічі Соціалістичного Інтернаціоналу в Копенгагені Клара Цеткін ініціювала появу Міжнародного жіночого дня, присвяченого солідарності жінок у боротьбі за політичні, економічні та соціальні права.

8 березня цей день почали відзначати вже після протестів британських суфражисток у 1914 році. І хоч у Радянському Союзі з 1921 року цей день був державним святом, його сенс почав змінюватися дуже скоро. Спочатку зник акцент на гендерній рівності, а після війни 8 березня остаточно перетворилося на "свято жіночності".

8 БЕРЕЗНЯ – ЦЕ СВЯТО ВЕСНИ, КРАСИ ТА НІЖНОСТІ

Звісно, можна святкувати будь-що в цей день – наприклад, річницю дебюту гурту The Beatles на ВВС. Проте у західному світі 8 березня відзначають як день жіночих прав та намагаються привернути увагу до нерівної оплати праці, низької доступності освіти для дівчат у деяких країнах, видимості жінок у медіа тощо.

ЧОЛОВІКИ МУСЯТЬ БРАТИ НА СЕБЕ ЖІНОЧІ ОБОВ’ЯЗКИ У ЦЕЙ ДЕНЬ

В ідеальному світі не існує "жіночих обов’язків", а подружжя чи пара домовляється про те, хто й скільки готуватиме та прибиратиме. Тому, якщо ви чоловік і відчайдушно не любите куховарити, не мучте себе та близьких. Але й подбайте про те, щоб решта побутової роботи була розподілена справедливо.

КРАЩЕ БУЛО Б СВЯТКУВАТИ ДЕНЬ МАТЕРІ

День Матері – це чудово, але не всі жінки є матерями або хочуть чи можуть ними бути. 8 березня має ширший сенс, тому обидва свята мають право на існування. Як і День Батька, до речі.

НЕ ВІТАТИ ЖІНОК У ЦЕЙ ДЕНЬ – НЕВВІЧЛИВО

Не всі жінки хочуть чути, що їх люблять і поважають здебільшого за лагідність і тендітність, і що їхня місія – берегти домашнє вогнище.

Так само традиція завалювати жінок квітами та цукерками не всім видається доречною.

Подумайте, як саме ви збираєтесь вітати знайомих жінок, і чи хотіли би почути власні привітання на їхньому місці.

ВІТАТИ ЖІНОК У ЦЕЙ ДЕНЬ – НЕВВІЧЛИВО

Разом із тим, багато жінок радіють тюльпанам і шоколаду, й у цьому немає нічого поганого. Цілком логічно було б уточнити у самої жінки, як вона ставиться до 8 березня, перш ніж діяти.

Це так само ввічливо, як запитати людину про її конфесію, перш ніж вітати її, скажімо, з Різдвом.

https://life.pravda.com.ua/society/2017/03/8/223004/

Метки: 8 Березня, кліше
16:41 07.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Цитата дня

Не оплакуй ні мрій, ні згадок,
загуби своїм прикростям лік...
Щастя треба — на всякий випадок.
Сили треба — на цілий вік.
Світлина від Ліна Костенко.

Метки: цитата дня
14:58 07.03.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Не даруйте мені квіти! (Чому я не люблю 8 Березня)

Кожна сучасна людина з дитинства знає, що 8 Березня — це Міжнародний жіночий день, коли чоловікам різного віку наказано вшановувати жінок знову-таки будь-якого віку і «балувати» їх днем ​​відпочинку від домашніх обов'язків. І свято традиційно асоціюється з чимось весняним і світлим (ймовірно, тому, що випадає на початок березня, коли втомлені від зими люди радіють першому сонечку, а також тому, що він супроводжується додатковим законним вихідним). Однак сучасний, позбавлений будь-якої політичної забарвлення Жіночий день мало схожий на свого історичного «предка»
Міжнародний жіночий день своїм корінням сягає в довгу боротьбу жінок за участь в житті суспільства нарівні з чоловіками. Вважається, що все почалося в 1857 році «маршем порожніх каструль», коли в Нью-Йорку робітниці текстильної промисловості зібралися на маніфестацію з вимогами рівної з чоловіками оплати праці і поліпшення умов праці. У 1910 році Клара Цеткін запропонувала заснувати Міжнародний жіночий день 8 березня в честь «маршу порожніх каструль». Тільки ось власне святом цей день не був. Малося на увазі, що жінки в цей день будуть привертати суспільну увагу до своїх проблем, влаштовуючи маніфестації і мітинги для боротьби з нерівноправністю і дискримінацією.
Сьогодні більшість сприймає 8 Березня як своєрідний другий етап 23 Лютого, коли традиційно вітають всіх чоловіків.Для багатьох і 23 Лютого, і 8 Березня — це ритуальний обмін подарунками, який мало впливає на взаємини.
За що я не люблю 8 Березня? За те, що в цей день тобі особливо наполегливо нагадують про твоє «місце», звільняючи на цілий день заради свята від домашніх справ. За те, що не дають забути: ти мусиш бути дбайливою, ніжною, терплячою, хорошою мамою, турботливою дружиною і господинею і народити побільше діточок. За це тебе проголосять справжньою жінкою і подарують гілку мімози, або кілька гвоздичок, або трояндочку...
Але найголовніше, що в усьому цьому вшануванні немає щирості. Можливо це тому, що вітати особливо нема за що — не за те ж , врешті-решт, що я народилася жінкою, і у мене немає горезвісної Y-хромосоми!!!! Чомусь особливо гостро все це відчувається саме в Жіночий день, не залишаючи місця для радості. Так і виходить, що свято фальшиве, особливо беручи до уваги те, що далі будуть 364 дня— аж ніяк не жіночих, а цілком чоловічих, де ти і покликана втілювати в життя всі ті побажання, які були отримані тобою 8 березня!
Чого я хочу? Щоб мене поважали як людину і особистість 365 днів в році. При цьому зовсім не обов'язково дарувати мені квіти і подарунки кожен день, але непогано отримувати щодня допомогу в домашній роботі.
Дуже хочеться, щоб на роботі враховували мої професійні, а не чисто жіночі достоїнства... Втомилася чути: «Вона, виявляється, ще й розумна»! Це не комплімент!!!
Хочу не чути непристойних жартів і анекдотів від друзів, колег, а також в інтернеті, по радіо і з боку інших ЗМІ...
Чи не занадто багато я хочу? Думаю, що ні. Чоловіки ж мають ці привілеї — бути шанованими... І кінець світу не настане, якщо почнуть поважати і жінок. І не тільки 8 березня, а цілий рік!
-----------------------------------------------
Фея П.

Метки: не люблю свято 8 березня
<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Фея Пальцевеерова
Войти