Мне подарили

20:01 06.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Різдвяні традиції в Україні

Надвечір’я Різдва, Святий Вечір, — то найважливіша частина святкування. Кожне дійство в цей вечір має своє особливе значення. Ще задовго до Різдва під час зажинок господар перший сніп пшениці(вівса, жита) лишав на «дідуха». Саме цей найважливіший сніп пшениці, «дідух», буде урочисто внесений до хати господарем, поставлений на найпочесніше місце у світлиці – на покутті під образами. При цьому хазяїн промовляє: «Дай Біг на щастя, на здоров’я, на той Святий вечір». В сучасний оселях «дідух» ставлять в кутку недалеко від образів. Він (ще з поганських часів) представляє духи предків, які приходять на Різдво в гості. До святвечірніх традицій належить і сіно під скатертиною на столі, бо ж Ісус спочивав на сіні; на кутах стола розкладають по зубчикові часнику «проти злих сил». На підлогу стелять солому, на ній розкидають горішки та цукерки для дітей. На столі ставлять і запалюють свічку, яка буде горіти весь Святий вечір як пам’ять померлих родичів та близьких, всіх тих, хто помер за Україну.

Сімейство вмивається, бо треба змити весь бруд – фізичний і моральний; молиться і збирається навколо столу.

До Святої вечері сідають, коли на небі покажеться перша зірка, як колись показалась над віфлеємським вертепом. На столі 12 страв на честь дванадцяти апостолів. Страви пісні, безм’ясні, бо перед кожним великим святом повинен бути піст. Вибір страв в кожної місцевості свій, але є і обов’язкові – білий хліб(калачі), кутя – варена пшениця з маком та медом, часом з горіхами, родзинками чи курагою. Кутя – страва поминок по померлих (коливо) і її включають у Святу Вечерю на знак злуки всіх членів роду: живих і померлих. У нас на Галичині подають пироги(вареники) з картоплею, капустою чи грибами, варену капусту з квасолею, рибу, пампушки, узвар, печиво тощо. Святвечірні страви мають зображувати дари землі, води, повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері. На початку вечері всі діляться просфорою, білим хлібом. Кожен з’їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра. Ще подекуди і зараз господар набирає ложку куті і символічно «кидає» на стелю, малюючи хрест (а колись то по-справжньому кутею робився такий хрест). Починається частування. Добрим словом згадується і минулий рік, звучать побажання добра і щастя в році наступному.

/Files/images/64504466-TWINKLE.gif

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч — найдовша. Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів — небесний, світ людини — земний, світ підземних багатств та померлих предків — підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.

Всеслов'янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа, і людина. Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закличками вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда — це перше свято на честь Сонця в річному циклі, нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.

У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров'я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки — це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка — це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько — уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці ("дідух") із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею, ставиться на почесному місці — на покутті, під образами. Покуття — найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров'я, щастя. "Дідух" з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще "дідух" — це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей пошанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.

Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята — це сполука трьох свят.

Перший день — це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти — Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове — це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.

Різдво – то час співання коляд. Їх співають за столом. З нетерпінням чекають колядників, які цього вечора будуть іти від хати до хати, щоб прославляти народження Ісуса Христа і побажати кожній родині щастя, процвітання, добра, миру, багатства, любові. Колядують у нас переважно хлопці, але можуть ходити ватаги парубків і дівчат. А от дівчата не колядують (хіба що переодягнуться в колядників). До колядування діти готуються заздалегідь, організовують цікаві вертепи.

Ось зазвучав дзвіночок – ознака, що до хати йдуть колядники: «Пане господарю, чи дозволите колядувати?» Господар дозволяє, і звучать колядки або розігруються вертепні сценки. Прихід колядників вважався доброю ознакою для хати. Адже вони бажали господарю, господині, їх дітям, присутнім родичам всього найкращого на весь рік. Чим більше колядників побуває на Святий Вечір і Різдво, тим багатша, щасливіша і здоровіша буде родина.

Добрий вечір тобі,

Пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Застеляйте столи

Та все килимами, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Та кладіть калачі

З ярої пшениці, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса — Пречисту Діву Марію та cв. Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.

Третього дня — свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.

КОЛЯДА. Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині — у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки — до баби й діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків.

ВЕРТЕП. У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.

Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.

Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляли на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в "усній традиції" вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби. Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. "Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це — Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі".

Що ж до тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься "святою", — більш-менш стійка, а друга, народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.

Обидві частини — "свята" і народна — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою "книжною" мовою з великою кількістю церковнослов'янізмів, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов'язково запросять до столу, бо вони, за повір'ям, принесуть на весь рік радість.

Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м'ясом, гречкою, лівером, від яких теж слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов'язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.

ГОЛОДНА КУТЯ. 18 січня православні християни відзначають переддень останнього різдвяного свята Хрещення Господня — Водохресний Святвечір. Цього дня треба дотримувати суворого посту — не дозволяється їсти м’ясо, молочні продукти, яйця і навіть рибу.

День Хрещення по-іншому називається Богоявленням, оскільки, за Євангелієм, в момент хрещення Ісуса Христа у водах Йордана Бог явив себе в трьох своїх іпостасях — Отця, Сина і Святого Духу. У Святвечір, як і на саме свято, здійснюється чин Великого освячення води. За урочистістю обряду це одне з найкрасивіших свят. Освячення води проходить не тільки в храмах, але й на річках і озерах. Водохресна вода вважається великою святинею: нею окроплюють храми, ікони, житла. Вважається, що водохресна вода зміцнює людину фізично і прояснює духовно.

У Водохресний святвечір постять до першої зірки, як і в Різдвяний Святвечір, проте подальша трапеза повинна бути набагато скромнішою. Не випадково її називають «голодною кутею». Крім того, до трапези необхідно було провести генеральне прибирання і повимітати бруд навіть з найдальших кутків.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

http://iryna-denysiuk.edukit.lviv.ua/nashi_tradicii/

Метки: різдво, традиції і свята
17:21 06.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ...", АБО УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ТРАДИЦІЇ

Історики вважають, що свято Різдва було запозичене християнами в язичників. Адже в багатьох стародавніх культурах, згадки про релігії яких дійшли до наших днів, святкувалося народження богів: у Давньому Єгипті — Осіріса, у Давній Греції — Діоніса, у Давньому Ірані — Мітри та ін. Ці свята відзначалися переважно в кінці грудня–на початку січня.

Із запровадженням християнства давні свята було переосмислено. Це дозволило деякою мірою зберегтия зичницькі обряди в контексті нової віри. У X ст. Київська Русь теж стала християнською державою. Відтоді також і в Україні початок сонячного року перетворився на Різдво – день, коли відзначають народження Сина Божого. А язичницькі ритуали були замінені на молитви до Бога з проханнями добробуту та гарного врожаю. Залишилася також і традиція поминання предків, які в християнстві за свої добрі вчинки отримують вічне життя у Бога серед святих і праведників.

Православні святкують Різдво 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католики — 25 грудня за новим стилем. Але, оскільки офіційно визнане святом у нашій країні саме православне Різдво, візьмемо за основу цю дату.

Ввечері 6 січня в Україні починається святкування — це Святий Вечір з його традиційними пісними стравами та обрядами. Страв може бути дев'ять або дванадцять, в залежності від регіону. Традиція дванадцяти страв пояснюється тим, що число 12 — символ Сонця в язичницькій міфології. А в християнстві це символ апостолів Ісуса Христа. Ще є версія, що 12 страв відображають 12 місяців року. За таким святковим столом зазвичай збиралася вся сім'я.

В таких місцевостях України, як Покуття, Гуцульщина та Бойківщина, велике значення мав у Святвечір обряд із дідухом, що також зберігся ще з язичницьких часів. Дідух — це сніп вівса, який у Святий Вечір ставили на покуті господар і його старший син (якщо в родині не було синів, це робив сам господар). Дідух символізував діда — зачинателя роду, а також дух усіх предків. Під час перебування дідуха в хаті мали з'явитися всі душі померлих родичів, щоби повечеряти разом. Тому біля дідуха для покійників клали ложки, а на ніч поряд ставили поминальні страви — кутю або коливо.


Декілька слів про різдвяні страви у різних регіонах України:

  • На Галичині кутя зазвичай густа та щедро заправлена горіхами та маком.
  • На Волині кутя буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов'язкові борщ із грибами та картопля в "мундирі".
  • На Закарпатті подають пісні деруни та "галамбець" (так називають ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею).
  • На Луганщині вважають, що на різдвяному столі обов'язково мають бути пироги, а кутю варять із рису.

В принципі, кожна українська господиня може додати до куті все, що забажає. Головна умова — приготувати її смачною і в той же час, як то кажуть, "не передати куті меду"! :)

На Бойківщині вважалося, що як на Святий Вечір покласти під лаву чи стіл ланцюг або сокиру, це принесе щастя. Також були поширені обряди з вогнем та водою. Наприклад, обов’язково здійснювалося ритуальне миття у воді та обкурювання димом. В деяких селах Бойківщини навіть спалювали букове поліно.

Наступного дня, на Різдво, відбувалася служба в церкві та святковий обід, де вже можна було розговітися після передріздвяного посту і скуштувати страви з сала, печінки, ковбаси тощо. Після обіду починалося відвідування родичів та друзів з різноманітними розвагами. Одружені діти, як правило, навідувалися до батьків.

В день Різдва українці бажають усім щастя, здоров'я, просять вибачення, якщо чимось завинили перед членами родини та друзями.

Різдво


На Півдні України, зокрема в Одесі, до революції 1917 року була ще одна хороша різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки, робили подарунки бідним.

Вже 6 січня в деяких областях України починають ходити по домівках із колядками та щедрівками, вітають господарів та зичать їм злагоди й достатку. Однак, слід зазначити, щоколядування починається в різних регіонах України в різні дні: наприклад, на Покутті колядують уже на Святий Вечір, а на Гуцульщині — у день Різдва після закінчення Богослужіння. На Західному Поділлі колядування починається аж на другий день свят.

Найпопулярніші українські колядки та щедрівки — "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Нова радість стала, яка не бувала", "Бог предвічний", "По всьому світі стала новина" та, звичайно ж, "Щедрик, щедрик, щедрівочка", що стала відомою в усьому світі завдяки обробці видатного українського композитора Миколи Леонтовича. За кордоном її знають як "Carol of the Bells".

Атрибутика колядування має свої відмінності в залежності від місцевості.

На Сході зазвичай обходять хати з восьмикутною зіркою, а на Заході нашої країни колядують із вертепом.

Колядницькі гурти складаються переважно з хлопців. Обирають отамана — дотепного, спритного парубка, який вміє гарно співати та якого в селі дуже поважають.

Кількість колядників та обрядові персонажі теж відмінні одне від одного в різних регіонах України.

Наприклад, на Волині до середини минулого століття були дуже популярні лялькові вертепні вистави. Також були поширені в цій місцевості й персонажі живого вертепу, як-от: пастухи, ангели, чорт, цар Ірод. Вони ходили від хати до хати й вітали всіх зі святом.

А гуцули на Різдво збирали гурт з 6-10 колядників, серед яких були також скрипаль та трембітар. Обирали ватажка — вибірцю. Вибірця, в свою чергу, призначав березу — того, хто веде спів. Обирали також "коня" — людину, яка вміла всіх звеселяти. Потім колядники брали з собою хрест та дзвіночки. Спочатку йшли до хати священника, а вже після цього — по всьому селу.

Наостанок ще трохи про живий вертеп: саме на Гуцульщині ця традиція збереглася найкраще. Маски, які використували парубки під час колядування, налічували до 20 персонажів, серед яких Василь, Маланка, Дід, Баба, Пан, Чумак. Одягалися так, щоб виконавця важко було впізнати.

Персонажі різдвяних масок пов'язані зі стародавнім ритуально-міфологічним світоглядом українців.

Всі ці традиції дуже цікаві й самобутні. Але чому майже всі вони описані в минулому часі? Тому що, на превеликий жаль, ми поступово втрачаємо їх. Що є цьому причиною: урбанізація, глобалізація.. а може, банальні лінощі? Як на мене, дуже прикро втрачати такі скарби. Тому я хочу звернутися насамперед до молодого покоління: коли ви з великих міст, у яких навчаєтесь або працюєте, приїжджаєте в села, звідки ви родом, знаходьте час та не лінуйтеся записувати рецепти різдвяних страв, фотографувати та знімати на відео, як співають ваші бабусі й дідусі (а може, навіть прабабусі та прадідусі, якщо вам настільки пощастило, що вони ще живі!). Ваші нащадки будуть вам щиро вдячні за те, що ви зберегли таку маленьку, але таку важливу часточку української культури — наші різдвяні традиції.

ДАРИНА ДАР

http://www.uamodna.com/articles/dobryy-vechir-tobi-pane-gospodaryu-abo-ukrayinsjki-rizdvyani-tradyciyi/

Метки: різдво, традиції і свята
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Фея Пальцевеерова
Войти