Мне подарили

10:57 23.08.2017

Картинки по запросу З Днем Державного Прапора України!

Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали...
Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:
Внесіте прапор вільної Держави!

Степів таврійських і карпатських гір
З'єднався колір синій і жовтавий.
Гей, недругам усім наперекір –
Внесіте прапор вільної Держави!

Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,
Його полотна в попелі лежали...
Але він знов, як день новий, розцвів,
Внесіте прапор вільної Держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороть,
І долучаймось до добра і слави.
Хай будуть з нами Правда і Господь –
Внесіте прапор вільної Держави!

ВАДИМ КРИЩЕНКО

11:59 19.08.2017

Традиційно в першій половині серпня православна церква святкує три Спаси. У суботу, 19 серпня, відразу за Медовим Спасом відзначається другий – Яблучний. За ним послідує Горіховий, пише “Обозреватель”.

Відомо, що Яблучний Спас – народна назва православного свята Преображення Господнього. Саме в цей день на горі Фавор Ісус Христос преобразився, його обличчя і одяг знову стали чистими.

За біблійними переказами, тоді ж учні Ісуса дізналися, що їх учитель – син Божий, голос з небес повідав їм про вічну славу Другої Особи Трійці (Христа), що при земному житті зазвичай ховалося. Так з’явилася народна назва Яблучного Спаса – Спас на горі.

Як проходить Яблучний Спас? Традиційно в цей день у храмах відбуваються урочисті богослужіння і обряди освячення невеликих кошиків прихожан. Звичайно ж, освячуються яблука, разом з ними ягоди, фрукти та овочі.

Вважається, що людина дозріває подібно яблуку, чиї плоди спочатку зелені, а з часом наливаються соком та фарбами. Так само поступово віруючі сприймають світло Всевишнього.

Господині печуть в цей день як просто яблука, так і яблучні пироги.

Часто день Яблучного Спасу називають святом, яким зустрічають осінь. Також молебні проводяться в садах, починається збір, заготівля яблук та інших плодів на зиму.

Чого не варто робити в Яблучний Спас? Надто суворих заборон на Яблучний Спас немає, і все ж свято припадає на час Успенського посту, який не вітає порушення пісного харчування.

У цей день рекомендують утриматися від сварок з рідними і близькими, не бажати людям зла. Подейкують, що неприємності, які побажаєш в цей день іншому, повернуться сторицею. Гарних свят!

http://openukraine.com.ua/yabluchniy-spas-2017-yak-provesti-den-shhob-rik-buv-vdalim/

10:27 14.08.2017

Незабаром українці відсвяткують свято Маковія, яке часто у народі величають Першим Спасом або Медовим першим Спасом. Хоча деякі традиції цього свята і призабулися, але все ж таки більшість людей 14 серпня купують трав’яні букетики, у яких обов’язково має бути мак, запасаються медом та поспішають із ними до церкви, аби освятити та принести оберіг до будинку. У цей день може освячуватися і вода, тому ще однією призабутою назвою свята є Спаса на воді. Команда «Вичерпно», завітавши в одне із сіл на Черкащині, вирішила зазирнути у скриньку традицій та дізнатися, як раніше відзначалося Маковія та які ласощі готували до святкового столу.makovija-710x434

Марія Іванівна, жителька села Почапинці, розповідає, що хоч про свято люди і не забули, але святкують його вже не так:

Час уже інший і святкують уже по-іншому, — зауважує жінка, при цьому додає, згадуючи своє дитинство:

– Пам’ятаю: мати, бувало, посіє мак по городі, а він як зацвіте весною та так гарно. Потім зберемо той мак для коржів, а він такий солодкий, зараз такого рідко де зустрінеш. Та і в букетики його вкладаємо разом з іншими квітами, які самі збирали.

У такий букет також вкладали, окрім квітів: чорнобривців, жоржин, айстрів, барвінку, ще й і різні трави, наприклад, любисток, м’яту, полин. Усі вони володіють цілющими властивостями і є оберегами людської долі й здоров’я.

Сьогодні мало хто збирає сам букет, адже легше придбати його в день свята безпосередньо біля церкви, де їх на всяк смак, розмір і ціну привозять із найближчих сіл.

Українці здавна вірили, що мак наділений магічною силою і здатен захищати будівлю від нечистої сили, тому і не дивно, що дозрілі маківки були головними у святковому букеті.

Марія Іванівна згадує, як власноруч збирали запашні букети квітів.

– Зберемо ці букетики та й ідемо з ними до церкви, щоб освятити оберіг, – розповідає жінка про ті роки, як ще дитиною разом із бабусею ходила до церкви.

Зазирнувши до місцевих магазинів та супермаркетів купити також можна і булочки із маком. Страви із маку — це обрядові смаколики на Маковія, а от, за словами бабусі Марії, обов’язково мали готувати традиційну страву — коржі із маком.

«У печі спечемо коржі, замішані на воді, та перемішаємо маком, перетертим із цукром у макітрі. А заливали цю смакоту молоком, а якщо молока не було, то заливали звичайною водою» — зауважує жінка.

Також Марія Іванівна розповіла, що господині окрім коржів могли випікати рулети або іншу випічку із маком, хоча при цьому вона наголошує, що коржі варто було пекти за день до Маковія.

Час рухається невпинно, сьогодні жінка уже прабабуся, а свої знання про свято передає із покоління у покоління своїм онукам і правнукам.

«Розповіла я дітям, як потрібно святкувати, а вони своїм дітям, але вони все одно приходять до нас із чоловіком, бо говорять, що смачніші коржі у бабусі», — розповідає Марія Іванівна.

Отож, пам’ятаймо наші традиції, і навіть якщо час рухається вперед і диктує нові закони, не забуваймо те, що робить нас особливими – наше минуле. Збережімо у пам’яті та втілюймо у життя традиції народу.

Смачних усім смаколиків. З Маковієм!

http://www.newskraine.com.ua/traditsiyi-iz-babusinoyi-skrini-abo-yak-pidgotuvatisya-do-makoviya/

10:55 15.02.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

П’ятнадцятого лютого — свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор".

Стрітення

П’ятнадцятого лютого – свято Стрітення, в народі “Стрічання”, “Громиця”, “Зимобор”. Стрітення – одне з найбільших християнських свят. Відзначають його і пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-вий день після Його народження. Урочисто відзначати свято почали з кінця V століття. Зараз свято відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.
– Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.

На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба.

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, – весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.

При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше – Зима. “…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!” – каже Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” про зустріч літа з зимою.

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”. Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”.

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.

Народні прикмети

  • Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.
  • Вітер – погана ознака.
  • Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
  • Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!
  • Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!
  • Коли на Громицю півень нап’ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці.
  • День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла.
  • Якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною.
  • Якщо в цей день сніжок – весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою.
  • Передбачити погоду могла і курка: якщо нап’ється біля порогу води – весна буде теплою і ранньою.
  • Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима.
  • Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи.
  • На Стрітення із стріх капає – бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає – весна буде рання, суха.
  • Цього дня відлига – на ранню й теплу весну, сніг – на дощову, тривалу, а коли хуга – весна буде пізня й холодна.
  • Якщо в цей день не видно сонечка – чекай суворих морозів.
  • Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев.
  • Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
  • Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози).
  • На дахах довгі бурульки – стільки ще випаде снігу.
  • Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень – зернові будуть середні, а увечері – недорід.
  • Якщо на деревах іній – вродять добре гречка і бульба.
  • Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
  • Як на Стрітення дорогу перемітає, то корм відлітає.
  • Якщо у цей день хуртовина дорогу перемете – весна буде пізня й холодна.
  • Якщо на Стрітення сонце визирає з-поза хмар, то весна не забариться, а якщо цього дня не буде видно сонця, то 24 лютого вдарять морози.
  • Якщо 15 лютого випав сніг – на дощову й холодну весну.
  • Як на Громницю з дахів тече, то довгою буде зима.
  • Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
  • Як сонце ясне на Громницю буде, то снігу випаде більше, ніж перед тим.
  • Якщо на Стрітення півень води нап’ється на порозі, то на Явдохи (14 березня) віл нап’ється на дорозі.

Джерело: Українські традиції

Метки: традиції і свята, прикмети, Стрітення
07:24 21.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

21 січня -Різдвяний день, або Пів-Івана.

21 січня — Різдвяний день, в народі його ще називали Пів-Івана. Крім того, цей празник відомий ще як «Виряджання (Проганяння) свят», що пов'язано із завершенням усіх свят.
Відзначається рівно через два тижні після Різдва Христового. В цей день вшановують пам'ять Григорія Чудотворця, ченця Києво-Печерського монастиря, який вживав у їжу лише неварене зілля, яким зціляв хворих.

Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам, бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. Також був звичай пригощати цього дня кума з кумою. У цей день ще утримувались від виконання звичайних господарських робіт, але ця заборона вже наприкінці XIX ст. діяла не дуже суворо.
У деяких місцевостях занесення до хати інструментів ткацького ремесла мало обрядовий характер. Заміжні жінки, прив'язавши вірьовку до днища із гребенем і волочачи їх від хати до хати, гостювали по черзі в кожній, оповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини. Цей звичай називався «виряджати святки», або «роз'їзди», «гребені».
Чоловіки в минулому сторіччі брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в пилипівський піст, і розносили їх по сусідах. А зайшовши до хати, гість казав: "Нате вам ковбаси!" Після цього в цій хаті починалося «частування», якщо його там не було від самого ранку.
Наведемо один із прикладів того, як на Різдвяний день селяни збиралися всім селом на Київщині «Проганяти свята». За обрядовим столом виголошували різноманітні тости, побажання, примовляння. Як і годилося, першим робив це господар:
— Померлим душам,— казав він,— царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається, а нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам діждати жати, спочивати та людям честь віддавати!
Присутні відповідали:
— Дай, Боже!
— Хай Бог хліб родить та скотину плодить!
— Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!
— Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб корівка доїлась!
— Роди, Боже, жито, пщеницю, а в запічку дітей копицю!
До речі, подібний обряд, який називався «Проганяти кутю», влаштовували й парубки. Для молоді також закінчувалися святки, бо вже, як казали з цієї нагоди,— «Тік і притік причинок приволік», себто пора братися за роботу.
Як ми знаємо, наші предки вміли не тільки працювати, але й розважатися. Щоправда, організовували колективні гуляння не будь-коли, як це робиться нині. Вчиняли празники і колективні застілля переважно взимку, коли було вдосталь вільного часу. З настанням хліборобського сезону припинялися будь-які розваги і, насамперед, вживання спиртних напоїв. Це вважалось аморальним і суворо засуджувалося звичаєвим правом. Натомість взимку селянин мав змогу відпочити і сповна використовував таку можливість.

Народні прикмети:

21 січня стеж за вітром: подме з півдня — на грозове літо.

Джерело

Метки: традиції і свята, Пів-Івана
12:18 19.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Традиції та вірування на Водохреща (Йордан)

Картинки по запросу Традиції та вірування на Водохреща

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.

19 січня закінчувався дванадцятиденний період святок, а тому останній день цього періоду супроводжувався різними магічними діями та повір'ями.

У світоглядному плані Водохреща — це свято єднання людських душ і народження нових надій. Щороку, очищуючись освяченою водою, ми ніби заново народжуємося, залишаючи в минулому сварки, невдоволення і образи.

Давнє свято вшанування Води

Своїм корінням Водохреща сягає найдавніших дохристиянських часів. Тоді воно було святом вшановування Води, яка є праматір’ю світу.

Наші предки знали, що вода є носієм інформації, і тому не лише намагалися у цей час відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості.

Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні була надзвичайно відповідальною. Недаремно ж під час свят віруючі люди стережуться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.

Християнство спочатку сильно боролося з ушануванням води, але не змогло його перемогти, і врешті-решт прийняло й освятило. Тепер у нас ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками… І саме тут найчастіше з’являються чудотворні ікони.

Свято ж вшанування води тепер приурочене «таїнству» хрещення Ісуса Христа. Проте, його основу становлять давні народні мотиви.

Другий Святвечір

Надвечір’я Богоявлення – 18-те січня — українці відзначають святковою трапезою, що носить сімейний характер. Називають її по-різному: «Бабин вечір», «Голодна кутя», «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір»...

Віруючи від ранку і до вечора цього дня постують, а сідають до столу тільки після служби у церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

В деяких регіонах при цьому приказували, звертаючись до злих сил: «… не дамо вам Святої вечері… будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…». Звідси, вважається, й походить назва "Голодна кутя", а тому родина, сідаючи за стіл, вже не продмухує свої місця.

В інших регіонах України вважали, що на третю, останню кутю — «Голодну кутю» — подавати слід 12 пісних страв, та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на «той світ», а тому це й для них був голодний Святвечір.

На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, голубці, пироги, гречані млинці на олії, обрядовий хліб, кутя та узвар. Після вечері всі члени сім'ї колись клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, – «щоб хліб родився».

Господиня брала залишки святочних страв, змішувала їх з борошном та сіном і господар частував ними домашню живність. У деяких регіонах діти або парубки бралися «проганяти кутю»: «Геть кутя з покутя, а ти, узвар, йди на базар», — при цьому стукали макогонами по воротах, розбивали горшки та тричі стріляли з рушниць, проводжаючи цим душі померлих, щоб не залишалися між людьми і не шкодили живим.

У Надвечір’я Богоявлення дівчата пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю (свого нареченого), а батько міг присмалити дітям чуба, «щоб вовка не боялися».

У дохристиянських ритуалах обряд «Голодної куті», перш за все, спрямовувався на випровадження злої сили зими та закликання заможності, здоров'я і достатку весни.

У багатьох регіонах України з цією ж метою в садок або на вигін виносили «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з «дідуха» дівчата згрібали і відносили на город, – «аби огірки родили».

Традиції та повір’я на Водохреща

За кілька днів до Водохреща, або ж увечері 18 січня, молодь у давнину йшла до водойми й там парубки вирубували з криги хреста «Йордана», виймали його і ставили поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим соком і прикрашали ялиновими гілочками.

19-того січня до річки на посвяття йшли старі і малі. Це двонадесяте свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель.

Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».

Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням.

Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері. Люди раділи, вітали одне одного зі святом.

Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.

Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.

У центральних і східних районах України на Водохреща найсміливіші чоловіки, парубки та жінки стрибають в ополонку, бо вірять, що це купання захистить від усіх хвороб протягом року.

Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща колись спостерігали за погодою і намагалися спрогнозувати врожай:

  • Удень йде сніг – на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для пізньої;
  • Якщо на Водохреща зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди;
  • Коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!».

20 січня – останній день новорічних свят

Наступного дня після Водохреща – 20 січня – вшановується Іоанн Хреститель (Іван Предтеча).

З цього часу вже переходять до звичайного трудового ритму. Колись господині діставали свої починки (полотно, нитки), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, «щоб лихий ниток не плутав».

І все ж, на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських справ, важливу роботу не розпочинали. Це був, свого роду, ритуальний перехід, а тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».

«Рідна країна»

Метки: традиції і свята, Водохреща
18:29 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Водохресний Святвечір: обряди та традиції

rojdestvenskiy-stol-1024x1024

Православні християни напередодні Хрещення, 18 січня, відзначають Святвечір або «Голодну кутю»

Водохресний Святвечір завершує новорічно-різдвяні свята, пише Politeka.

У цей день прийнято поститися, а ввечері відзначати Святий Вечір, який за традиціями дуже нагадує Різдвяний Святвечір.

Оскільки основну роль в цьому святі має вода як символ нового життя, очищення, здоров’я, то увечері 18 січня в церквах починали святити воду. По поверненню з церкви люди ставили крейдою або кіптявою свічки хрести над усіма вікнами і дверима, щоб відігнати нечисту силу.

Напередодні великого свята Водохреща у квартирі роблять ретельне прибирання, в якому бере участь вся родина: і дорослі, і діти. Окрім того, 18 січня знімають різдвяні прикраси.

За традицією на Водохресний Святвечір готують голодну кутю з рису, пшона або ячменю з родзинками та медом. Накривають стіл з пісних страв: пироги, вареники, соління, при цьому кількість страв обов’язково має бути непарною. Найчастіше це буває 7 або 9, обов’язково включаючи узвар. 18 січня постили весь день, а за стіл сідали з першою зіркою. Трапезу починали зі святої води, потім їли кутю і запивали узваром. Після чого приступали до решти страв: печива, яке випікали у формі хрестів та пісним пирогів.

За віруваннями наших предків, в водохресний святвечір закінчується колядування, це остання ніч і день, коли ворожіння і замовляння мають особливу силу. Ворожать на Хрещення з 18-го на 19-е практично так само, як на Різдво і Маланку (старий Новий рік), хоча церква подібні ритуали не вітає.

https://politeka.net/ua/398351-vodokhresnyy-svyatvechir-obryady-ta-tradytsiyi/

Метки: традиції і свята, Водохресний Святвечір
08:45 18.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

18 січня — "Голодна кутя" або Другий Свят-вечір: традиції, звичаї, прикмети

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар пише news24.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців».

Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти».

На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили».

Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.
У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».
Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо».

Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

http://news24.if.ua/2017/01/14/18-sichnya-golodna-kutya-abo-drugij-svyat-vechir-tradiciї-zvichaї-prikmeti/

Метки: традиції і свята, “Голодна кутя” або Другий Свят-вечір
20:01 06.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Різдвяні традиції в Україні

Надвечір’я Різдва, Святий Вечір, — то найважливіша частина святкування. Кожне дійство в цей вечір має своє особливе значення. Ще задовго до Різдва під час зажинок господар перший сніп пшениці(вівса, жита) лишав на «дідуха». Саме цей найважливіший сніп пшениці, «дідух», буде урочисто внесений до хати господарем, поставлений на найпочесніше місце у світлиці – на покутті під образами. При цьому хазяїн промовляє: «Дай Біг на щастя, на здоров’я, на той Святий вечір». В сучасний оселях «дідух» ставлять в кутку недалеко від образів. Він (ще з поганських часів) представляє духи предків, які приходять на Різдво в гості. До святвечірніх традицій належить і сіно під скатертиною на столі, бо ж Ісус спочивав на сіні; на кутах стола розкладають по зубчикові часнику «проти злих сил». На підлогу стелять солому, на ній розкидають горішки та цукерки для дітей. На столі ставлять і запалюють свічку, яка буде горіти весь Святий вечір як пам’ять померлих родичів та близьких, всіх тих, хто помер за Україну.

Сімейство вмивається, бо треба змити весь бруд – фізичний і моральний; молиться і збирається навколо столу.

До Святої вечері сідають, коли на небі покажеться перша зірка, як колись показалась над віфлеємським вертепом. На столі 12 страв на честь дванадцяти апостолів. Страви пісні, безм’ясні, бо перед кожним великим святом повинен бути піст. Вибір страв в кожної місцевості свій, але є і обов’язкові – білий хліб(калачі), кутя – варена пшениця з маком та медом, часом з горіхами, родзинками чи курагою. Кутя – страва поминок по померлих (коливо) і її включають у Святу Вечерю на знак злуки всіх членів роду: живих і померлих. У нас на Галичині подають пироги(вареники) з картоплею, капустою чи грибами, варену капусту з квасолею, рибу, пампушки, узвар, печиво тощо. Святвечірні страви мають зображувати дари землі, води, повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері. На початку вечері всі діляться просфорою, білим хлібом. Кожен з’їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра. Ще подекуди і зараз господар набирає ложку куті і символічно «кидає» на стелю, малюючи хрест (а колись то по-справжньому кутею робився такий хрест). Починається частування. Добрим словом згадується і минулий рік, звучать побажання добра і щастя в році наступному.

/Files/images/64504466-TWINKLE.gif

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч — найдовша. Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів — небесний, світ людини — земний, світ підземних багатств та померлих предків — підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.

Всеслов'янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа, і людина. Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закличками вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда — це перше свято на честь Сонця в річному циклі, нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.

У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров'я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки — це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка — це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько — уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці ("дідух") із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею, ставиться на почесному місці — на покутті, під образами. Покуття — найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров'я, щастя. "Дідух" з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще "дідух" — це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей пошанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.

Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята — це сполука трьох свят.

Перший день — це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти — Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове — це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.

Різдво – то час співання коляд. Їх співають за столом. З нетерпінням чекають колядників, які цього вечора будуть іти від хати до хати, щоб прославляти народження Ісуса Христа і побажати кожній родині щастя, процвітання, добра, миру, багатства, любові. Колядують у нас переважно хлопці, але можуть ходити ватаги парубків і дівчат. А от дівчата не колядують (хіба що переодягнуться в колядників). До колядування діти готуються заздалегідь, організовують цікаві вертепи.

Ось зазвучав дзвіночок – ознака, що до хати йдуть колядники: «Пане господарю, чи дозволите колядувати?» Господар дозволяє, і звучать колядки або розігруються вертепні сценки. Прихід колядників вважався доброю ознакою для хати. Адже вони бажали господарю, господині, їх дітям, присутнім родичам всього найкращого на весь рік. Чим більше колядників побуває на Святий Вечір і Різдво, тим багатша, щасливіша і здоровіша буде родина.

Добрий вечір тобі,

Пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Застеляйте столи

Та все килимами, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Та кладіть калачі

З ярої пшениці, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса — Пречисту Діву Марію та cв. Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.

Третього дня — свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.

КОЛЯДА. Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині — у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки — до баби й діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків.

ВЕРТЕП. У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.

Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.

Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляли на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в "усній традиції" вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби. Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. "Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це — Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі".

Що ж до тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься "святою", — більш-менш стійка, а друга, народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.

Обидві частини — "свята" і народна — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою "книжною" мовою з великою кількістю церковнослов'янізмів, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов'язково запросять до столу, бо вони, за повір'ям, принесуть на весь рік радість.

Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м'ясом, гречкою, лівером, від яких теж слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов'язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.

ГОЛОДНА КУТЯ. 18 січня православні християни відзначають переддень останнього різдвяного свята Хрещення Господня — Водохресний Святвечір. Цього дня треба дотримувати суворого посту — не дозволяється їсти м’ясо, молочні продукти, яйця і навіть рибу.

День Хрещення по-іншому називається Богоявленням, оскільки, за Євангелієм, в момент хрещення Ісуса Христа у водах Йордана Бог явив себе в трьох своїх іпостасях — Отця, Сина і Святого Духу. У Святвечір, як і на саме свято, здійснюється чин Великого освячення води. За урочистістю обряду це одне з найкрасивіших свят. Освячення води проходить не тільки в храмах, але й на річках і озерах. Водохресна вода вважається великою святинею: нею окроплюють храми, ікони, житла. Вважається, що водохресна вода зміцнює людину фізично і прояснює духовно.

У Водохресний святвечір постять до першої зірки, як і в Різдвяний Святвечір, проте подальша трапеза повинна бути набагато скромнішою. Не випадково її називають «голодною кутею». Крім того, до трапези необхідно було провести генеральне прибирання і повимітати бруд навіть з найдальших кутків.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

http://iryna-denysiuk.edukit.lviv.ua/nashi_tradicii/

Метки: різдво, традиції і свята
17:21 06.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

"ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ...", АБО УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ТРАДИЦІЇ

Історики вважають, що свято Різдва було запозичене християнами в язичників. Адже в багатьох стародавніх культурах, згадки про релігії яких дійшли до наших днів, святкувалося народження богів: у Давньому Єгипті — Осіріса, у Давній Греції — Діоніса, у Давньому Ірані — Мітри та ін. Ці свята відзначалися переважно в кінці грудня–на початку січня.

Із запровадженням християнства давні свята було переосмислено. Це дозволило деякою мірою зберегтия зичницькі обряди в контексті нової віри. У X ст. Київська Русь теж стала християнською державою. Відтоді також і в Україні початок сонячного року перетворився на Різдво – день, коли відзначають народження Сина Божого. А язичницькі ритуали були замінені на молитви до Бога з проханнями добробуту та гарного врожаю. Залишилася також і традиція поминання предків, які в християнстві за свої добрі вчинки отримують вічне життя у Бога серед святих і праведників.

Православні святкують Різдво 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католики — 25 грудня за новим стилем. Але, оскільки офіційно визнане святом у нашій країні саме православне Різдво, візьмемо за основу цю дату.

Ввечері 6 січня в Україні починається святкування — це Святий Вечір з його традиційними пісними стравами та обрядами. Страв може бути дев'ять або дванадцять, в залежності від регіону. Традиція дванадцяти страв пояснюється тим, що число 12 — символ Сонця в язичницькій міфології. А в християнстві це символ апостолів Ісуса Христа. Ще є версія, що 12 страв відображають 12 місяців року. За таким святковим столом зазвичай збиралася вся сім'я.

В таких місцевостях України, як Покуття, Гуцульщина та Бойківщина, велике значення мав у Святвечір обряд із дідухом, що також зберігся ще з язичницьких часів. Дідух — це сніп вівса, який у Святий Вечір ставили на покуті господар і його старший син (якщо в родині не було синів, це робив сам господар). Дідух символізував діда — зачинателя роду, а також дух усіх предків. Під час перебування дідуха в хаті мали з'явитися всі душі померлих родичів, щоби повечеряти разом. Тому біля дідуха для покійників клали ложки, а на ніч поряд ставили поминальні страви — кутю або коливо.


Декілька слів про різдвяні страви у різних регіонах України:

  • На Галичині кутя зазвичай густа та щедро заправлена горіхами та маком.
  • На Волині кутя буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов'язкові борщ із грибами та картопля в "мундирі".
  • На Закарпатті подають пісні деруни та "галамбець" (так називають ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею).
  • На Луганщині вважають, що на різдвяному столі обов'язково мають бути пироги, а кутю варять із рису.

В принципі, кожна українська господиня може додати до куті все, що забажає. Головна умова — приготувати її смачною і в той же час, як то кажуть, "не передати куті меду"! :)

На Бойківщині вважалося, що як на Святий Вечір покласти під лаву чи стіл ланцюг або сокиру, це принесе щастя. Також були поширені обряди з вогнем та водою. Наприклад, обов’язково здійснювалося ритуальне миття у воді та обкурювання димом. В деяких селах Бойківщини навіть спалювали букове поліно.

Наступного дня, на Різдво, відбувалася служба в церкві та святковий обід, де вже можна було розговітися після передріздвяного посту і скуштувати страви з сала, печінки, ковбаси тощо. Після обіду починалося відвідування родичів та друзів з різноманітними розвагами. Одружені діти, як правило, навідувалися до батьків.

В день Різдва українці бажають усім щастя, здоров'я, просять вибачення, якщо чимось завинили перед членами родини та друзями.

Різдво


На Півдні України, зокрема в Одесі, до революції 1917 року була ще одна хороша різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки, робили подарунки бідним.

Вже 6 січня в деяких областях України починають ходити по домівках із колядками та щедрівками, вітають господарів та зичать їм злагоди й достатку. Однак, слід зазначити, щоколядування починається в різних регіонах України в різні дні: наприклад, на Покутті колядують уже на Святий Вечір, а на Гуцульщині — у день Різдва після закінчення Богослужіння. На Західному Поділлі колядування починається аж на другий день свят.

Найпопулярніші українські колядки та щедрівки — "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Нова радість стала, яка не бувала", "Бог предвічний", "По всьому світі стала новина" та, звичайно ж, "Щедрик, щедрик, щедрівочка", що стала відомою в усьому світі завдяки обробці видатного українського композитора Миколи Леонтовича. За кордоном її знають як "Carol of the Bells".

Атрибутика колядування має свої відмінності в залежності від місцевості.

На Сході зазвичай обходять хати з восьмикутною зіркою, а на Заході нашої країни колядують із вертепом.

Колядницькі гурти складаються переважно з хлопців. Обирають отамана — дотепного, спритного парубка, який вміє гарно співати та якого в селі дуже поважають.

Кількість колядників та обрядові персонажі теж відмінні одне від одного в різних регіонах України.

Наприклад, на Волині до середини минулого століття були дуже популярні лялькові вертепні вистави. Також були поширені в цій місцевості й персонажі живого вертепу, як-от: пастухи, ангели, чорт, цар Ірод. Вони ходили від хати до хати й вітали всіх зі святом.

А гуцули на Різдво збирали гурт з 6-10 колядників, серед яких були також скрипаль та трембітар. Обирали ватажка — вибірцю. Вибірця, в свою чергу, призначав березу — того, хто веде спів. Обирали також "коня" — людину, яка вміла всіх звеселяти. Потім колядники брали з собою хрест та дзвіночки. Спочатку йшли до хати священника, а вже після цього — по всьому селу.

Наостанок ще трохи про живий вертеп: саме на Гуцульщині ця традиція збереглася найкраще. Маски, які використували парубки під час колядування, налічували до 20 персонажів, серед яких Василь, Маланка, Дід, Баба, Пан, Чумак. Одягалися так, щоб виконавця важко було впізнати.

Персонажі різдвяних масок пов'язані зі стародавнім ритуально-міфологічним світоглядом українців.

Всі ці традиції дуже цікаві й самобутні. Але чому майже всі вони описані в минулому часі? Тому що, на превеликий жаль, ми поступово втрачаємо їх. Що є цьому причиною: урбанізація, глобалізація.. а може, банальні лінощі? Як на мене, дуже прикро втрачати такі скарби. Тому я хочу звернутися насамперед до молодого покоління: коли ви з великих міст, у яких навчаєтесь або працюєте, приїжджаєте в села, звідки ви родом, знаходьте час та не лінуйтеся записувати рецепти різдвяних страв, фотографувати та знімати на відео, як співають ваші бабусі й дідусі (а може, навіть прабабусі та прадідусі, якщо вам настільки пощастило, що вони ще живі!). Ваші нащадки будуть вам щиро вдячні за те, що ви зберегли таку маленьку, але таку важливу часточку української культури — наші різдвяні традиції.

ДАРИНА ДАР

http://www.uamodna.com/articles/dobryy-vechir-tobi-pane-gospodaryu-abo-ukrayinsjki-rizdvyani-tradyciyi/

Метки: різдво, традиції і свята
10:18 06.01.2017
Фея Пальцевеерова опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Коли і кому годиться колядувати, щедрувати та посівати

epizod.ua

Вірте у казку, і нехай всі мрії збуваються!

Колядування

Як твердять фольклористи, колядувати можна, починаючи від Святвечора — 6 січня — аж до 15 лютого, тобто до свята Стрітення.

Щоправда, найпоширенішим для колядок є час напередодні Різдва: як тільки на небі являється перша зірка — розпочинається Свята Вечеря, а ближче до її завершення діти й підлітки збираються гуртом і йдуть вітати всіх колядками з народженням Христа.

Колядувати ходять від хати до хати, не оминаючи нікого. У великому місті, звісно, цього зробити не вдасться, але поколядувати під квартирами сусідів можна.

На початку слід запитати господарів, чи можна колядувати. Якщо вам відмовили — мовчки, без образ, підіть.

Колядки співаються повільно, протяжно. Рядки, які повторюються (рефрени), варто таки повторювати. Якщо ви не вмієте співати колядки, попросіть, щоби вам хтось допоміг вивчити кілька нескладних, таких, щоби ви могли їх "потягнути".

Кожна колядка має завершуватися віншуванням — побажанням родині достатку, але під цим розуміється, щоби родина була здоровою, щоб родили добрі врожаї, велася худоба, були мир, добро і злагода.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Кладіть паляниці з ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А що перший празник — Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А що другий празник — Святого Василя, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А що третій празник — Святе Водохреща, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився...

На жаль, сьогодні колядування часто зводиться лише до грошової винагороди, а тому діти намагаються якомога швидше проспівати колядку, щоб тільки отримати гроші. Спробуйте пояснити своїй дитині, що суть колядки — у добрих побажаннях, святковому настрої. А колядників обдаровуйте не грошима, а тим, як це робили раніше — цукерками, яблуками, горіхами...

У будь-якому випадку, пам’ятаймо, що колись кожна українська родина вважала за честь, що колядники її не оминули і прийшли привітати з Різдвом.

Щедрування

Щедрівки, як і колядки, величають господаря, господиню та їхню родину, зичать достатку, багатого врожаю, приплдоду худоби, доброго роїння бджіл.

Щедрують із вечора до півночі в переддень Святого Василя, чи, як ще кажуть — Старого Нового року, тобто 13 січня.

За християнським календарем — це також день преподобної Меланії. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарям про урочистості та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки.

Зранку цього дня господині готують другу обрядову кутю — щедру. Крім того, печуть млинці, пироги з сиром, варять вареники, щоб було чим гостити щедрувальників. На столі цього вечора також буде і скоромне — ковбаси, холодець, шинка.

До речі, щедра кутя є в основі багатьох звичаїв. Щоб помиритися, сусіди йшли одне до одного зі щедрою кутею, аби зустріти у злагоді Новий рік. Парубок, якому до того дівка викотила гарбуза, вдруге засилав сватів, сподіваючись на згоду.

Звечора до півночі щедрувальники обходять оселі. Щедрують переважно дівчата. А парубоцькі гурти "водять Меланку". Хлопці, вбрані у Меланку й Василя, Цигана, Смерть, Козу та інших персонажів, висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками.

Кожна щедрівка має неодмінний приспів: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір".

На цілий світ відомий "Щедрик" — щедрівка в геніальній обробці Миколи Леонтовича. Її виконують в Україні, мало не всіх країнах світу, а в Америці, Британії, Канаді вона стала лейтмотивом Різдва у багатьох відомих кінофільмах.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка...

Посівання

Наступного дня, 14 січня — на Василя — щойно починає світати, йдуть посівати зерном.

Збіжжя беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких.
Завітавши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком та святом Василя:

Сієм, вієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
На щастя, на здоров’я, на Новий рік,
Щоб вам вродило краще, ніж торік!
Коноплі під стелю, а льон до коліна,
Щоб вам, господарі, голова не боліла!
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, щастя до хати приносять лише хлопці, тому посівати дівчатам не годиться.

Посівальники завжди були бажаними гостями, їх запрошували до столу, обдаровували пиріжками, яблуками, бубликами та іншими ласощами. А найщедріші дарунки діставалися тому, хто увійшов до оселі першим.

*** Послухати і вивчити колядки, щедрівки та інші обрядові пісні можна ТУТ.

Отож, нехай Новий рік буде радісним, а Різдво — світлим і вселяє надію. Нехай лунають у Вашій оселі сміх, колядки та щедрівки. Нехай не оминають Вашого дому посівальники з добрими побажаннями!

Веселих свят!
Смачної куті!
Гарного настрою, миру й добра на весь рік!

тут

Метки: традиції і свята, щедрування, колядування
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Фея Пальцевеерова
Войти